Нам Шевченко заповів

Як у світі жити

І як неньку-Україну

Треба всім любити.

І щоб всі вкраїнські діти

Знання здобували,

Але свою рідну мову

Та й  не забували.

По Шевченкових завітах

Будем в світі жити,

Свою неньку-Україну

Будемо  любити.

    Учні 1 класу Божиковецької школи І-ІІІ ступенів

Пам’ять поетові

Дивлюсь на портрет Шевченка,

Який у класі  висить на стіні.

Про нього батько розповідав і ненька,

Як важко жити було сироті.

Він змалку пас ягнята за селом

Мала сирітка, боса.

Він не боявсь панів – йшов на пролом,

Хоч деякі дивилися на нього скоса.

Садок і вишні у садку –

Все описав він: і дитинство, й юність.

Тепер ми славу його вікову

Бережемо,  і  вічну мудрість.

                Учень 4 класу Багрій Вадим Вікторович

              *    *    *

Жив собі маленький хлопчик і звали його Тарас,

Але хоч жив він невесело, все ж вірші писав для нас.

А тепер у нас в оселях його цінують всі.

Його слово найрідніше стало для усіх.

    Учениця 4 класу Волкова Мілана Володимирівна

Невмирущий поет

Живе душа поета

В картинах і портретах

Та Шевченкові слова

У серці нашім ожива.

Двісті років вже минає,

Та неначе їх немає.

З нами він немов живий

Цей Кобзар наш дорогий.

Я знаю; так і буде,

Його народ наш не забуде,

Невмирущий він для нас

І славен буде повсякчас.

                         Малярчук Вікторія Володимирівна, учениця 5 класу

     О,Тарасе!

 О, Тарасе! Сину ти народний,

Живеш ти у віках і у серцях людських.

У душах наших і бутті щоденнім

Не бачим те, що бачив ти колись.

У думах своїх, помислах щоденних,

Оспівував важкий життєвий шлях.

Про ті ягнята за селом,

Що пас в тринадцять босоногим.

Ми будем пам’ятать і переповідать не раз.

Про ті хрущі ми будем говорити,

Що звиселяли вишні у садку,

І про плакучі верби , і тополі, і різнобарвні мальви у ярку.

Так от, живи у пам’яті народній,

Благословенний буть ти у віках,

А ми, мов птахи тії вольні,

Розноситимемо славу поміж нас!

                                    Маць Павло Олександрович, учень 5 класу

Мудрість Кобзаря

 Надворі перші промені весняні

Зігріли серце, землю, принесли тепло.

Згадались вірші Тарасові незрівнянні

В яких оспівано добро.

З весняним сонцем порівняти можна

Слова Шевченка про красу земну,

Про правду та життєву мудрість

Про Україну незалежну, осяйну.

І в серці сонце гордості сіяє

Що українка я на цій землі.

Що можу Україну прославляти

І мудрість Кобзаря передавати.

                                 Тваліашвілі  Глорія Валеріївна, учениця 7 класу

          Пишаємось тобою

Весна минає за весною,

Цвітуть сади, щебечуть солов'ї,

А ми, Кобзаре, пишаємось тобою,

Що оспівав народ і мову, і краї.

Ти помічав всю біль народу,

Його страждання, муки і печаль.

І українську жінку, її вроду,

Абсурдність звичаїв, тодішнюю  мораль.

Ти не боявся пересудів,

Бо знав, що правда в світі таки є,

І не зважав на недолугих суддів,

Бо що у серці – то лише твоє.

Твоє, та ти ділився неупинно,

З простим народом часткою душі,

Хотів змінити долю докорінно,

Адже життя коротке, ти спішив.

                                  Багрій Наталія Анатоліївна, учениця 9класу

*  *  *

Він нас визволив з неволі,

Дав нам долі, дав нам волі,

І в віршах своїх прекрасних,

Дав нам розсуд світлий й ясний,

"Браття, сестри рідні й вольні,

Просипайтесь, піднімайтесь

Україну визволяйте..."

Ніколаєнко Ігор Олегович, учень 9 клас

       *  *  *

Тарас Шевченко – це поет, що вірив в Батьківщину.

Писав про наших козаків, про неньку-Україну.

Він малював наш рідний край усупереч усьому,

За що покараний маляр, був висланий із дому.

Шевченко жив у ті часи, коли на панщину ходили,

І твори він писав про те, як там селяни жили.

Він вірив в кращії часи для неньки-України,

Тому писав та все творив до самої кончини.

               Учень 4 класу Соловей Володимир Володимирович

             Слова Кобзаря

Ще з маленького дитинства

Часто чула я слова

Суть яких незрозуміла,

Загадковою була.

Минуть літа і я вже підросту,

А ті слова, неначе просто звук,

Але він здатний вбити пустоту

Й тривожний зняти в серці стук

Твої слова, Шевченку,

То тихий, щирий Заповіт,

Який вдихає сили на світанку

Й тихесенько шепоче мені зранку:

«Оберігай свій щедрий, рідний край

І мову нашу солов’їну.

Люби, шануй і дбай

Про рідну неньку Україну»

Я не письменник, не поет великий,

Але в мені живе частинка Кобзаря

Який пройшов свій шлях тернистий

Від кріпака до трударя.

                                   Барсук Ольга Володимирівна, учениця 10 класу