четвер, 16 лютого 2017 р.

Програма " Риторика + театр"


Пояснювальна записка
Програма «Риторика + театр» розроблена як пропедевтичний курс до програми навчання риторики у школі, створеній під керівництвом проф. Т. А. Ладиженської.
Це інтегрований курс, який поєднує в собі форми і методи, поняття і зміст таких навчальних дисциплін, як риторика і театр. У програмі використовуються ідеї концепції Семирічної Єдиної Трудової школи в частині використання драматизації в процесі навчання; навчання акторській майстерності по системі

К. С. Станіславського; досвід, накопичений в області драмопедагогики і социоигрового стилю в навчанні; досвід психологів і психотерапевтів, які використовують у своїй роботі драмотерапию.
Програма вибудувана в руслі концепції особистісно-орієнтованого навчання і виховання.
В основі даної програми лежать:
— концепція самоцінності дошкільного періоду розвитку, розроблена А. В. Запорожцем. Згідно цієї концепції основний шлях розвитку дитини — це ампліфікація, тобто збагачення, наповнення процесу розвитку найбільш значущими саме для дошкільника формами і способами діяльності, що змінюють і перестраивающими його психіку. Робота в руслі ампліфікації не передбачає прискорення розвитку дитини з допомогою навчання (перехід до можливо раннього вирішення шкільних завдань), а розширення його можливостей саме в дошкільних сферах життєдіяльності
— теорія діяльності, розроблена А. Н. Леонтьєвим, Д. Б. Элькониным,
В. о. Давидовим та ін. Відповідно до цієї теорії розвиток дитини здійснюється в процесі різних діяльностей. Для дошкільника це перш за все ГРА. Розвиток здібностей дитини робить його справжнім суб'єктом діяльності, в першу чергу ігровий, становлення і розвиток форм якої відбувається до кінця дошкільного віку;
— теорія риторики Ю. В. Різдвяного, в якій відродження викладання риторики розглядається як суспільна потреба, а мова визначається як інструмент розвитку суспільства. Завданнями риторики, що зумовлено специфікою сучасного інформаційного суспільства, є уміння швидко сприймати мову в усіх видах слова і витягувати потрібні сенси для прийняття оперативних рішень, не даючи себе захопити, збити на діяльність, невигідну собі і суспільству; уміння винаходити думки і дії і наділяти їх в таку мовну форму, яка відповідає обставинам; це означає вміти створювати монолог, вести діалог і керувати ним, керувати системою мовленнєвих комунікацій у межах своєї компетенції.
У вирішенні обох завдань потрібно спиратися на культуру мовлення певного суспільства. У цьому полягає риторична грамотність.
Так само програма спирається на роботи Л. с. Виготського, А. Р. Лурія, А. А. Леонтьєва, В. А. Зимової по психології мови і мислення, психолінгвістиці та лингвопсихологии мовленнєвої діяльності. Методика навчання риторики побудована, виходячи з закономірностей розвитку мовлення дітей.
Акторська майстерність є складовою і абсолютно необхідною частиною ораторського мистецтва. За визначенням найбільшого авторитету в історії риторики Марка Туллія Цицерона, «оратор є той, хто будь-яке питання викладе зі знанням справи, струнко і витончено, з гідністю при виконанні». У класичному риторичному каноні акторська, театральне виконання мовлення — етап, на якому мова не тільки вимовляється, але і розігрується з відповідним використанням жесту, міміки, голосових даних оратора. Будь-яка комунікативна завдання — як і ораторська — вирішується не лише з допомогою тексту промови. Інтонація відіграє в звучної мови величезну роль. Вміння діяти промовою, різноманітно і точно вибудовуючи інтонацію, виразного використання невербальних засобів спілкування (жестів, міміки, пластики), бездоганна техніка мовлення (дикція, мовне дихання), вміння володіти собою і гідно триматися перед публікою — всі ці вміння відпрацьовуються засобами театральної педагогіки. Це акторські вміння. Природно, що вправи, які тренують дані вміння, включені в тій чи іншій мірі у всі курси риторики.
Ще Л. с. Виготський у роботі «Психологія мистецтва» зазначив спорідненість гри і мистецтва. В основі і того, й іншого лежить феномен наслідування. Наслідування визначається і як одна з найбільш ранніх другорядних потреб в онтогенезі людини, і як інстинкт. Але і в тому і в іншому випадку наслідування оцінюється як умова розвитку дитини. Здатністю до наслідування і перевтілення наділені всі діти. Особливо яскраво ці здібності виявляються у грі, яка є основним і найважливішим видом діяльності дошкільника. Іншими словами, природною, органічною формою існування дитини — в грі — вже укладено елемент театру, основа акторської гри — наслідування. К. С. Станіславський рекомендував акторам вчитися акторській майстерності і вірі, спостерігаючи за дитячою грою. Не менш важливо, що діяльність, пов'язана з наслідуванням, приносить дітям задоволення.
Риторика спілкування — а саме цю частину риторики ми пропонуємо дошкільнятам — вчить життя в соціумі, вчить ефективному спілкуванню. І театр, в свою чергу, навчає спілкуванню, яке виникає у процесі створення єдиного, загального продукту — вистави. Більш того, в разі створення якісного продукту в загальному переживанні поєднуються всі учасники театрального дійства: і актори, і глядачі. Театральна діяльність дає дітям змогу накопичувати досвід таких ситуацій, які в реальному житті їм не зустрічалися, досвід почуттів і емоцій, досвід з-переживання і чувствия, і со-творчості.
Ефективність дії та різноманітність впливу роблять театр привабливим як засіб навчання.
Грамотно організована театральна діяльність здатна стати ефективним засобом боротьби зі страхом публічного виступу, засобом виховання впевненості в собі у дітей. Психотерапевтичний вплив театру будується на наступних якостях сценічної гри. Учасники гри усвідомлюють нереальність тих подій, які вони зображують. Те, що ці події (на перший погляд) не мають до них ніякого відношення, оповідають не про них, дозволяє акторам відчути себе розкуто і бути більш природними у прояві власних почуттів і думок. Вигаданий характер персонажів, ситуацій і ігровий характер драми дозволяють приспати пильність навіть дорослої людини і розкрити його власні бажання і почуття. Таким чином, театр дозволяє ранимим і невпевненим у собі дітям стати сміливіше, рішучіше, зайняти більш активну життєву позицію. Успішний досвід на сцені сприяє успішному спілкуванню в житті.
Театр дозволяє розвинутися творчому потенціалу особистості дитини. Естетичний вплив театрального мистецтва величезне і багатопланово. Синтетична природа театру діє комплексно: вплив надає і літературний твір, який інсценується, та виразні засоби власне сценічної гри, і художнє оформлення вистави (костюми, реквізит, декорації), і музика, використовувана у виставі.
Перевтілення, дія на сцені в образі того чи іншого персонажа вимагають від актора знання тексту, характеру героя, причин його вчинків, створення в уяві максимально докладної обстановки і багато чого іншого. Недарма К. С. Станіславський вважав, що актор — самий уважний читач. Аналіз тексту — на доступному віком рівні — діти роблять легко і зацікавлено, коли це потрібно для драматизації. Майбутня драматизація виступає як дієвий мотив аналітичної роботи.
У процесі театральної діяльності дітей виходить продукт, причому продукт, що володіє якістю видно, що само по собі важливо для всіх людей і тим більше значимо для дошкільнят, які не вміють читати і писати.
Всі перераховані вище якості театру дозволяють думати, що використання сценічної гри як основного виду ігрової діяльності як засобу навчання на заняттях риторикою буде логічно і природно, і бажано. А інтеграція риторики і театру дозволить створити такі умови навчання, за яких дитина буде займатися із задоволенням, в атмосфері творчості, гри, мистецтва.

Немає коментарів:

Дописати коментар