Психогімнастика (Марія КУЧМА)

Хлопчик хотів приголубити сніжинку

(Хлопчик і сніжинка)
В. Сухомлинський

 

З неба летіла додолу сніжинка. -  руки вгорі, погойдуються, повільно опускаються

Вона була легка, ніжна, прозора, мов пушинка. – Дують на долоньки

І красива, мов зірка.

На землі стояв хлопчик.

Він бачив, як падає сніжинка, і думав: «Ось вона впаде комусь під ноги, і її затопчуть». – легенько тупочуть ніжками

Ні, не треба падати сніжинці на землю. Не треба її затоптувати. – похитують пальчиком

Хлопчик простягнув долоню. – простягують долоню

 Він захотів приголубити сніжинку. – дві долоньки прикладають до серця

А вона впала на добру, теплу його руку й розтала. – розводять руками

 Хлопчик із жалем дивиться на долоню. А там блищить крапелька, мов сльозинка – закривають руками личко

 В. Сухомлинський

         Ранковий вітерець

 

Була тиха літня ніч. – Діти сидять на подушечках

 Усе спало.  – Долоньки складені біля голови

І вітерець заснув, прилігши під кущем верболозу. Та ось запалала ранкова зірниця.

 Прокинувся вітерець, - Потягуються

 вибіг із-за куща.

Побіг берегом ставка. -– встають, біг навколо подушечок

Збудив очеретину. - дують

Зашепотіла очеретина, загойдалась. - гойдаються

 А на очеретині спав метелик. Прокинувся й метелик.  -  махають крильцями. потягаються

Полетів до села. – махають руками - крильцями

Уже й на ранкову зорю займається.

Ось уже й сонечко скоро зійде. – руки вгору

Прилетів метелик до троянди. – біг, помахи руками

Сів на квітку, прокинулась квітка. – сідають на подушечки

Поглянула навколо себе, а вже сонечко світить. – оглядаються довкола

В. Сухомлинський

ЛІС ВЕСНОЮ

 

Прокинувся ліс після довгого зимового сну. - потягуються

Розкрилися бруньки на берестках і ліщині, на липі й клені. – руки вгорі , опускаються через сторони

Маленькі ясно-зелені листочки потяглися до теплого сонця. Вони пахучі й липкі — весняні. – знову тягнуть руки вгору

Впаде краплина роси на маленький листочок і тремтить, тремтить.- руки внизу , потрушуються

У вітах ще не шелестить. Стиха шумить. То гойдаються гілочки, листочок хоче доторкнутися до листочка, але не може. – знову руки вгорі , легко погойдуються

 Бринять гілочки, мов чарівна лісова сопілка.

 Стукає десь по стовбуру дятел, співає вивільга. – Стукають пальчиком по долоньці

 А що це дзвенить у глибині лісу?

Йдемо, дослухаючись до тихого дзвінка. – прикладають руку до вуха

У глибокому яру бачимо струмок. Це він дзвенить. Виходимо на узлісся — перед нами широке поле. – розводять руками

А над полем і над лісом — блакитне весняне небо. – руки вгорі

І біла хмаринка.

Тільки дуб спить.- Долоньки складені біля вуха

 Чого ж ти чекаєш, дубе?- розведені руки , підняті плечі

 Мабуть, першої грози. Вона розбудить тебе зі сну.

В. Сухомлинський

Квітка сонця

 

На високому стеблі — велика квітка з золотими пелюстками. Вона схожа на сонце.Тому й називають квітку соняшником. Спить уночі соняшник, схиливши золоті пелюстки (Діти сидять, долоньки складені  біля щоки , голівка нахилена , очі заплющені)

Та як тільки сходить ранкова зоря, пелюстки тремтять. То соняшник жде сходу сонця. Ось уже сонце викотилося з-за обрію.( Потягування)

Соняшник повертає до нього свою золоту голівку й дивиться, дивиться на червоне вогняне коло.( Повертаються голівки)

Усміхається соняшник до сонця, радіє.( Посмішки) Вітає його:

( Діти промовляють)

— Добрий день, сонечку, я так довго чекав тебе!

Сонце піднімається усе вище й вище, пливе по небу. ( Діти підводяться, піднімають руки вгору)

І соняшник повертає за ним свою золоту голівку.( Повороти голівками)

Ось воно вже заходить за обрій, і соняшник востаннє усміхається його золотому промінню.( Посміхаються)

 Зайшло сонце.( Опускаються на коліна)

Повертає соняшник голівку туди, де завтра зійде сонечко.( Повороти голівками)

 Спить золота квітка й сниться їй ранкова зоря. ( Долоньки складені  біля щоки , голівка нахилена , очі заплющені)