Дошкільнята та "НУШИКИ": Методична скарбничка : Театралізована діяльність дошкільника ( шаблони різних видів театру)

Організація театралізованої діяльності дошкільників

Театр – один з самих демократичних видів мистецтва для дітей, він дозволяє вирішити безліч актуальних проблем сучасної педагогіки і психології, пов’язані з художньою освітою та вихованням дітей;

-формуванням естетичного смаку;

-моральним вихованням;

-розвитком комунікативних якостей особистості;

-вихованням волі, розвитком пам’яті, уяви, ініціативності, фантазії, мови (діалогу і монологу);

-створенням позитивного емоційного настрою, зняттям напруження, вирішенням конфліктних ситуацій через гру.

Розвиток культури – важлива складова особистого зростання дитини. Особливо важливими орієнтирами для педагога є показники розвитку дітей у дошкільному віці, які акцентуються на основних результатах навчально -виховної роботи протягом дошкільного дитинства.

Зокрема про мистецьку активність як важливу складову особистісної культури дошкільника можна говорити за умов, якщо дитина виявляє активність у музично-естетичній атмосфері театралізованої діяльності; вміє співпрацювати з дітьми і дорослими в процесі музичної діяльності; співвідносить індивідуальне театральне виконання з виконанням інших; радіє з власних і спільних театрально-музичних успіхів; дістає задоволення від спілкування з музикою, театром, від спільного переживання з іншими дітьми та дорослими культурно-мистецьких подій.

Такі якості успішно формуються в усіх видах театралізованої діяльності, різних формах музичного виховання – зокрема театралізованих дійствах Театралізована діяльність як процес розвитку творчих здібностей дитини є процесуальною. Найважливішим в дитячому творчому театрі є процес репетицій, процес творчого переживання і втілення, а не кінцевий результат. Оскільки саме в процесі роботи над образом відбувається розвиток особистості дитини, розвиваються символічне мислення, рухливий емоційний контроль. Відбувається засвоєння соціальних норм поведінки, формуються вищі довільні психічні функції. Театралізована діяльність дає широкі можливості щодо творчих проявів дітей. За Л.С. Виготським, акторська праця є "своєрідною творчістю психофізіологічних станів” людини.

Вона поєднує в собі театралізовані ігри: режисерські, ігри-драматизації , імпровізації та інсценізації літературних творів у процесі літературних свят, концертів, дитячих вистав тощо. Завдяки цій діяльності розвивається фантазія дошкільнят, в їхньому уявленні виникають яскраві образи літературних героїв. Театр – один з найяскравіших емоційних засобів, що формують смак дитини. Театр діє на уяву дитини різними засобами: словом, дією, зображувальним мистецтвом, музикою.

Театралізована діяльність приносить величезну користь для естетичного та духовного виховання, для становлення характеру дитини, для прищеплення їй найкращих рис, для утвердження себе в суспільстві.

По-перше, це свято – яскраві вогні рампи, оплески, вітання, посмішки, побажання, квіти.

По-друге, розвиток пізнавальних інтересів, удосконалення їх психічних процесів, розширення світогляду та мовленнєвого спілкування.

По-третє, це усвідомлення власного "Я” та можливість самовираження особистості.

Тут формуються особистісні моральні якості, долаються недоліки; сором’язливим, невпевненим у собі дітям театр допомагає зняти нервове напруження, подолати сумніви щодо себе, повірити у власні сили, невгамовних та неорганізованих навчає витримки.

По-четверте, це високий рівень естетичного виховання, адже він поєднує в собі вплив музики, танцю, пластики, мовлення, зображувального мистецтва. Позитивно впливає на емоційну сферу дитини, він акумулює життєву мудрість, оптимізм, енергію.

Важливе значення для організації театралізованої діяльності дітей та керівництва нею має визначення змісту, функціонального призначення, специфіки мовленнєвих завдань у кожному з її видів. У таблиці ,яка знаходиться у ваших папках, відображено основні види театралізованої діяльності. Серед критеріїв їх визначення названо такі, як позиція дитини в театралізованій діяльності (ТД), функціональне призначення, пріоритетні мовленнєві завдання, вибір матеріалу, що змінюються в кожному з видів діяльності.

Однією з важливих складових театралізованої діяльності є театралізована гра. В багатьох дослідженнях театралізовані ігри класифікуються по способу реалізації сюжету:

-Непредметні ігри (ігри-драматизації), в яких діти самі знаходяться в образі діючої особи і виконують взяту на себе роль.

-Предметні ігри (ігри-інсценізації), в яких діючими особами є визначені предмети (іграшки, ляльки лялькового театру настільного, пальчикового тощо).

Гра-драматизація – це синтетичний вид діяльності дошкільників. Виникнення її можливе при наявності у дітей міцних знань літературного тексту, навичок виразного читання, вміння адекватно рухатись, використовувати свою міміку та жести, вміння створювати ігрове середовище, добираючи необхідні атрибути.

Ігри-драматизації – це відтворення сюжету літературного твору власними діями виконавців ролей, використання ними засобів виразності – інтонації, міміки, пантоміми. Драматизація відбувається на основі особистих дій виконавців ролей.

Своєрідність кожного ігрового образу створюється при драматизації казок, авторських творів, полягає у єдності типової і індивідуальної характеристик. Уміння виділяти характерні якості персонажів формується у процесі нагромадження знань про тварин, професії людей, стан природи. Маючи відповідні уявлення, дошкільники легко відтворюють спосіб пересування різних живих істот, їх характерні пози.

Іграм-драматизаціям притаманні основні риси творчості ігор: наявність задуму, спільних рольових і реальних подій і відношень та інших елементів ситуацій. Також самостійність і самоорганізація дітей.

Дітей приваблює можливість зображувати в іграх людей – сміливих, мужніх і відважних, сильних і добрих. Окремі персонажі літературних творів починають з’являтись вже в самостійних іграх дітей молодших груп.

Ігри-драматизації поділяються за способами зображення:

-драматизації з пальчиками;

-драматизація як гра самої дитини;

-імпровізація – за даною чи обраною темою дитина створює образ за допомогою висловів, міміки, пантоміми.

Ігри-інсценізації – це всі види театрів. Тут дитина не є дійовою особою, вона створює сцени, веде ролі іграшкового персонажу, діє за нього.

Існують такі різновиди:

Настільні театралізовані ігри.

До нього відносять:

Театр іграшок. В цьому театрі використовуються найрізноманітніші іграшки – фабричні і саморобки, з природного і будь-якого іншого матеріалу. Тут не потрібно обмежувати політ фантазії, головне, щоб іграшки і поробки стійко стояли на столі і не створювали перешкод при переміщенні.

Театр картинок. Всі картинки – персонажі і декорації потрібно зробити двосторонніми, так як необхідні повороти, а щоб фігурки не падали, потрібні опори, які можуть бути досить різноманітними, але обов’язково достатньо стійкими. Це забезпечується правильним співвідношенням ваги чи площини опори з висотою картинки. Чим вище картинка, тим більше чи вагоміше потрібна площина опори.

Дії іграшок і картинок в настільному театрі обмежені. Використовуються і декорації (2-3 дерева – це ліс, зелена тканина – галявина).

Стендові театралізовані ігри.

До них відносять:

Стенд книжка – використовується для ігор типу подорожей, щоб відобразити динаміку, послідовність подій за допомогою ілюстрацій, що змінюють одна одну.

Закріплюють на нижній частині дощечки. На верхній розміщується транспорт, на якому здійснюється подорож. По ходу транспорту ведучий перегортає листки стенд-книжки, демонструючи різні сюжети, зустрічі, які трапляються на шляху.

Фланелеграф – картинки показують на екрані. Утримує їх зчеплення фланелі, якою затягнуті екран і зворотня сторона картинки. Замість фланелі на картинки можна наклеювати і шматочки наждачного паперу. Малюнки необхідно підбирати разом з дітьми, це викликає у них величезне задоволення. Можна використовувати і природний матеріал. Різноманітні по формі екрани дозволяють створювати "живі” картинки, які зручно демонструвати всій групі дітей. Цей вид ігор дозволяє зобразити масові сцени, наприклад, "переліт птахів”.

Тіньовий театр – тут необхідний екран з напівпрозорого паперу, виразно вирізані чорні плоскі персонажі і яскраве джерело світла за ними, завдяки якому персонажі відтіняються на екрані. Дуже цікаві зображення отримують за допомогою пальців рук, наприклад, можна зробити гусака, зайця, сердитого індика. Але дуже важливо супроводжувати показ звучанням. Щоб показувати сценку з деякими персонажами одночасно, необхідно встановити внизу екрану планку, на якій можна прикріпити фігуру. Фігури потрібно розміщувати вниз екрану, щоб тіні були чіткішими. Театр тіней добре використовувати під час дозвілля.

Пальчиковий театр – це ігри-розваги, ігри-потіхи, казки, різні інсценівки, які супроводжуються показом ляльок, що одягаються на пальці і діють за персонажа, зображення якого на руці. В ході гри дитина рухає одним або двома пальцями, проговорюючи текст, переміщуючись за ширмою. Можна обходитись і без ширми і зображувати дії, переміщуючись вільно по кімнаті. З допомогою цього виду театру можна показати одночасно декілька персонажів. Наприклад, у казках "Ріпка”, "Вовк і семеро козенят”, "Гуси-лебеді” тощо. Казки і інсценівки в яких багато персонажів можуть показувати двоє-троє дітей, які розміщуються за ширмою.

Ляльковий театр – для вистав характерне вільне поєднання різних типів ляльок, а також різних прийомів і засобів – все це підпорядковано виявленню специфіки мистецтва. Вистава переносить дітей у чарівний світ, де все казкове – реальне і фантастичне. З великою радістю вони зустрічають ляльок, сприймають їх так, ніби це живі істоти, з цікавістю спостерігають за їх діями. Діти люблять, коли герої вистави стрибають, говорять, виконують різні рухи. Це викликає в них жваву реакцію, яскраве емоційне ставлення до дійових осіб і прагнення стати безпосереднім учасником подій. Чим старші діти, тим більше вони цікавляться сюжетами інсценівок, стосунками між дійовими особами, їхніми успіхами та невдачами. Тому ляльковий театр використовується не тільки як розвага для дітей, але й як засіб виховання високих моральних якостей та позитивних рис характеру.

До лялькових театрів відносять такі театри як:

Театр Петрушок – це спектаклі за участю спеціальних ляльок, у яких тулуб пустий (сорочка, рукавичка), що одягається на руку. Рух її голови здійснюється за допомогою рухів пальців, кисті руки. Ляльки звичайно діють на ширмі, за якою ховається ляльковод. Якщо лялька дуже велика для дитячої руки, то в голову можна вставити два пальці замість одного. Треба вкоротити рукава ляльки, щоб дитячі пальці входили в патронки рук.

Театр маріонеток – ляльки, які рухаються за допомогою ниток, що відходять від усіх рухомих частин персонажу (рук, ніг, голови) і сходяться вгорі на хрестовині.

Театр естрадної ляльки – це великі ляльки в зріст людини, пошиті з тканини, набиті ватою або поролоном. Ноги та руки ляльок за допомогою резинок кріпляться до ніг та рук ляльково дів, голівка приводиться в рух рукою дитини. Цей театр ще має назву "Театр "живої руки”.

Існують також театри з покидькових матеріалів.

Театр повітряних кульок – наповнена повітрям кулька оздоблюється заготовленими деталями – очима, носом, вухами, бантиками тощо.

Театр коробок – будь-які коробки однакових чи різних розмірів, оздоблюються деталями і з ними розігрується інсценівка. По такому ж принципу ляльок можна виготовити з пластикових пляшок, циліндрів і поролону.

Можна створювати також:

Театр рукавичок – лицьова сторона рукавички (готової чи зшитої) формується заготовленими деталями, пришитими до основної тканини. Волосся, вуха, бороду вдало імітують нитки, бахрома. Прикраси, бантики, комірці не повинні перевантажувати рукавичку. Зворотній бік оформляється деталями (хустка, хвостик).

Театр-пуф – інсценізація творів з допомогою персоніфікованих пуфиків – м’яких подушок – іграшок (тваринки, комахи тощо).

Магнітний театр – дітей можна порадувати, здивувати, якщо пристосувати зроблені ними іграшки для магнітного театру. Для цього потрібно смужками паперу прикріпити до нижніх частин конусів і циліндрів шматочки металу. Металеві шматочки можна розмістити в отворах котушок. Зробимо підставку для показу такого театру. До фанери або твердого картону приклеїти шматок тканини, для того, щоб діти не бачили як ми будемо пересувати магніт під підставкою. Встановити підставку можна на край двох зсунутих столів. Іграшки будуть "ходити”, "бігати”.

Отже, можна створити ще багато видів театру, головне, фантазія і бажання педагога, завдання якого не тільки зацікавити малят театром та театралізованими іграми, а й викликати у них бажання самим взяти участь у створенні театральних персонажів. Організація театралізованої діяльності передбачає формування певних знань, умінь, уявлень про театр; створення сприятливих умов для ігрової діяльності; заохочення дітей до імпровізації; використання набутих знань у грі; формування театральних дій, елементів сценічної виразності.

Під час організації театралізованої діяльності враховуємо наступні принципи:

Принцип гуманізації. Передбачає вміння педагога стати на позицію дитини, врахувати її точку зору, не ігнорувати її почуття і емоції, бачити в дитині повноправного партнера, а також орієнтуватися на вищі загальнолюдські поняття.

Принцип диференціації. Полягає в створенні оптимальних умов для самореалізації кожної дитини в процесі музично-театралізованої діяльності з врахуванням віку, статі дитини, накопиченого нею досвіду, особливостей емоційної та пізнавальної сфери.

Принцип інтегративності. Інтеграція в педагогічному процесі зараз розглядається як фактор створення емоційного благополуччя дитини в дитячому закладі, як найважливіша умова її цілісного розвитку, перших творчих проявів і становлення індивідуальності, гармонічного поєднання на заняттях і в різних життєвих ситуаціях музичних, літературних фрагментів, живопису, поезії, виходом на образотворення в різних видах художньої діяльності – малювання, ліплення, аплікацію, музикування, мімічні та пантомімічні етюди.

Принцип змістовності. Передбачає змістовність занять, різноманітність тематики і методів роботи.

Принцип систематичності. Щоденне включення театралізованих та музично-театралізованих вправ у всі форми організації педагогічного процесу, що робить їх такими ж необхідними, як дидактичні та сюжетно-рольові.

Принцип дитячої активності. Робиться акцент на максимальну активність дітей на всіх етапах підготовки і проведення ігор. При наявності такої активності театралізована діяльність проходить більш інтенсивно і плідно, діти менше втомлюються, так як вони займаються не важкою працею, а захоплюючою діяльністю.

Принцип співпраці. Співпраця дітей один з одним та з дорослими.

Принцип професійної компетентності. „Все, що ми робимо, – ми робимо професійно!” – так можна визначити суть цього принципу. Підготовленість та зацікавленість педагога. Всі ігри і вправи на занятті повинні бути підібрані таким чином, що вдало поєднують рухи, мову, міміку, пантоміму в різних варіаціях.

Організації роботи в театралізованій діяльності в

групі раннього віку

Використовуємо показ різних видів театрів (ляльковий, тіньовий, театр іграшок, фланелеграф), казок. Залучаємо дітей до висловлювань, звуконаслідувань, показу окремих дій. З допомогою вихователя залучаємо дітей до інсценування добре знайомих казок та оповідань.

Розповідаємо вихованцям знайомі та нові художні твори за допомогою різних видів театрів (ляльковий, тіньовий, фланелеграф, настільний іграшковий, магнітний, пальчиковий), спонукаємо дітей висловлювати свої думки та показувати окремі дії.

Створюємо умови для виникнення ігор за змістом відомих творів дитячої художньої літератури та фольклору. Вчимо дітей супроводжувати ігрові висловлювання відповідними рухами, які створюють виразний образ. Розширюємо словниковий запас, розвиваємо діалогічне мовлення, інтонаційну виразність мовлення, уяву, образне мислення. Сприяємо виникненню піднесеного емоційного стану

Молодша група

В молодшій групі продовжуємо показувати дітям різні види театрів, діафільми, кінофільми як за змістом знайомих творів, так і нові. Залучаємо вихованців до показу окремих дій у театралізованих виставах, організовуючи ігри в „Театр”

Продовжуємо вчити дітей інсценізувати окремі сценки за змістом знайомих художніх творів, інсценізувати зміст казок, читати знайомі віршовані твори за ролями.

Розвиваємо інтерес до драматичних ігор, інсценівок, театралізацій, бажання виконувати окремі ролі.

Формуємо елементарні навички володіння мовою жестів. Вчемо імітувати рухи людей, тварин (персонажів ігор-драматизацій), передавати мімікою певний стан людини. Привчаємо створювати своєрідність кожного ігрового образу за допомогою діалогів. Вправляємо в умінні інтонаційно передавати настрій персонажа. Вчимо способам водіння ляльок типу образних іграшок, настільного театру і театру-рукавички, театру на фланелеграфі

Середня група

У години розваг показуємо вихованцям вистави різних видів театрів (ляльковий, іграшковий, тіньовий, театр живих тіней та масок), кінофільми. Залучаємо їх до показу вистав, самостійних ігор „У театр” за дитячими уподобаннями, до участі в дитячих драматичних гуртках. Спонукаємо до інсценування змісту знайомих казок, оповідань, виготовлення атрибутів та декорацій до них.Вчимо за власним бажанням розігрувати інсценівки за змістом знайомих літературних творів та усної народної творчості.

Удосконалюємо навички володіння мовою жестів та імітаційних рухів. Вправляємо дітей у наслідуванні поз людей у різних ситуаціях. Вчемо передавати відповідними рухами дії людей, характерні професійні рухи музиканта, швачки, столяра, доярки, пташниці тощо.Закріплюємо вміння інтонаційно передавати емоційний стан персонажів гри-драматизації, голосом відтворювати почуття радості, суму, прикрості, тривоги. Вчимо новим способам водіння ляльок (тіньового театру, театру ляльок з рухливими ніжками, театру п’яти пальців, театру бі-ба-бо). Допомагаємо дітям створювати ігрове середовище, виготовляти ляльки, деталі костюмів, декорацій. Бережно ставитись до дитячої творчості, розвивати вміння імпровізувати, підтримувати винахідливість, бажання щоразу по-новому розігрувати казки або інші твори за певним сюжетом

Старша група

Залучаємо дошкільників до участі в театралізованих виставах (ляльковий театр, театр живих тіней, масок та ін.), інсценівках, до участі в дитячих драматичних гуртках. Вчимо обговорювати проведені вистави і інсценівки.

Стимулюємо дитячу творчість, своєрідність відтворення ігрових образів. Удосконалюємо вміння відтворювати рухи і дії, які притаманні людям різних професій. закріплюємо вміння жестами та мімікою передавати людські емоції. Підтримуємо творче відтворення різноманітних імітаційних рухів та емоційних станів персонажів ігор-драматизацій.

Удосконалюємо інтонаційну виразність діалогічного мовлення. підтримуємо у дітей вигадку, фантазію.

Спонукаємо до самостійного складання та інсценування казок як форми художнього відображення життя. Допомагаємо оволодівати способами водіння ляльок у театрах різних видів.

Удосконалюємо вміння розігрувати постановки, творчо ставитись до самостійного створення та добору необхідної атрибутики для конкретних образів, розміщення декорацій та реквізиту. Збагачуємо мову виконавців образними висловами, розвиваємо пам’ять, художні, естетичні смаки та вподобання

Організація театралізованої діяльності в нашому дошкільному закладі проводиться за двома напрямками:

-до творчості через емоції та почуття;

-до творчості через навчання.

Розвиток творчих здібностей вихованців забезпечується під час проведення занять художньо-естетичного та загально розвиваючого циклу, різних форм організації художньо-естетичної діяльності у повсякденному житті. Ця робота здійснюється на основі вивчення інтересів дітей, їх задатків, здібностей

Діти раннього і молодшого дошкільного віку із задоволенням перевтілюються в тварин, проте розвинути і обіграти сюжет ще не можуть. Їх важливо навчити деяким способам ігрових дій за зразком вихователя. З цією метою проводиться ігри, розігруються вистави за літературним, використовуються потішки. Для створення самостійної гри, дітям даються іграшки, предмети.

Театралізована діяльність організовується так, щоб дітям самим не доводилося відтворювати текст казки, вони виконують певну дію. Текст читає педагог два-три рази, що сприяє підвищенню звукової зосередженості дітей. Ігри з роллю активізують уяву дітей, готують до самостійної діяльності у грі.

Формування інтересу до театралізованим ігор складається в процесі перегляду лялькових вистав, які показує вихователь. Це стимулює бажання включитися в спектакль, доповнюючи фрази діалогів героїв. Малюки звертають увагу на те, що в кінці ляльки кланяються, просять подякувати, поплескати в долоні. Театралізовані ляльки використовуються на заняттях, у повсякденному спілкуванні. Від їх особи вихователь дякує, хвалить, вітається, прощається.

Педагог розширює ігровий досвід дітей за рахунок освоєння ігор-драматизацій, що досягається послідовним вправлянням під час ігрових завдань, у які включається дитина. Виділяються ступені:

- гра-імітація окремих дій людини (в тому числі його емоції), тварин і птахів (виглянуло сонечко – діти зраділи: посміхнулися, заплескали в долоні, застрибали на місці);

- гра-імітація послідовних дій в поєднанні з передачею емоцій героя (веселі мотрійки заплескали в долоні і почали танцювати);

- гра-імітація образів знайомих казкових персонажів (незграбний ведмідь йде до будиночка, хоробрий півник крокує по доріжці);

- гра-імпровізація під музику («Веселий дощик»);

- німа гра-імпровізація з одним персонажем («Заїнька-потанцюй …»);

- гра-імпровізація за текстом коротких казок, оповідань і віршів, які розповідає вихователь (З. Александрова «Ялинка»);

- рольовий діалог героїв казок («Рукавичка», «Зайчикова хатинка»);

- інсценування фрагментів казок про тварин («Теремок»);

- гра-драматизація з кількома персонажами з народних казок («Ріпка») і авторським текстів (В. Сутєєв «Під грибом»).

Всі ці види ігрових театральних завдань включаються в заняття з розвитку мовлення, музичні, фізкультурні, ознайомлення з оточуючим, а також у вільній діяльності. Батьки, які дивилися відеозаписи окремих занять або ранків могли бачити як діти «міряють» на себе перші ролі.

У дітей раннього і молодшого дошкільного віку відзначається первинне освоєння режисерської театралізованої гри - настільного театру іграшок, площинного, площинного на фланелеграфі, пальчикового. Процес освоєння включає міні-постановки за текстами народних та авторських віршів, казок.Ігровий досвід збагачується за умови розвитку спеціальних ігрових умінь.

Перша група умінь пов'язана із засвоєнням позиції "глядач" (вміння бути доброзичливим глядачем, додивитися і дослухати до кінця, поплескати в долоні, сказати спасибі "артистам").

Друга група умінь забезпечує первинне становлення позиції "артист" (вміння використовувати деякі засоби виразності (міміки, жести, поза, рухи, сила і тембр голосу, темп мови) для передачі образу героя, його емоцій і переживань. Правильно "вести" ляльку або фігурку героя в режисерській театралізованої грі.

Третя група - вміння взаємодіяти з іншими учасниками гри, грати дружно, не сваритися, виконувати привабливі ролі по черзі і т.д.

Поступово діти включаються в процес ігрового спілкування з театральними ляльками, потім в спільні з дорослими імпровізації типу "Знайомство", "Надання допомоги", "Розмова тварини зі своїм дитинчам" пр. У дітей розвивається бажання брати участь в ігрових драматичних мініатюрах на вільні теми.

Використання театралізованої діяльності дітей, ігротерапія, казкотерапії з метою допомогти педагогам та дітям знайти шлях до пізнання себе, досягти внутрішньої гармонії, навчити дітей вільно виражати свої почуття, формувати навички саморегуляції емоційного стану в дорослих і дітей.(Психолог)

Через театралізовану діяльність розвивається соціальний інтелект дитини:

- засвоєння норм і правил в різних життєвих ситуаціях;

- вміння дотримуватись правил гри;

- проявляти вміння просити про допомогу;

- формувати адекватну полову ідентифікацію.

Отже, підсумовуючи сказане виділяємо вимоги до театралізованої діяльності для дітей дошкільного віку:

Виховувати зацікавлене та відповідальне ставлення дошкільників до підготовки, проведення та оцінки театралізованої діяльності, виконання учасниками своїх ролей, налагодження комунікативних зв’язків з партнерами.

Вдосконалювати уміння характеризувати особливості різноманітних персонажів гри, знаходити для них відповідну міміку, інтонацію, пантоміму.

Формувати в дитини виразне та дикційно чисте сценічне мовлення.

Заохочувати бажання підтримати партнера, допомогти йому, доброзичливо з ним спілкуватися, вступати в діалог, ставати на його місце.

Розвивати вміння використовувати в грі предмети-замінники, уявні предмети, входити в образ, знаходитися в ньому до кінця театралізованого дійства.

Стимулювати прагнення дитини само реалізовуватися, самоствердитися, показати себе з кращого боку. Одним із основних напрямків є художньо-естетичний, мета якого – актуалізація дитячої творчості, розвиток природних нахилів дітей.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ МОВЛЕННЄВОЇ РОБОТИ під час театралізованої діяльності

Для будь-якої навчальної моделі принципово важливим є визначення основних положень, що складають її науковий фундамент.

Загальнодидактичні принципи було висвітлено та науково обґрунтовано у класичних працях корифеїв педагогічної світової думки (А.Дістервег, Я.Коменський, І.Песталоцці, К.Ушинський). . У розробці принципів організації мовленнєвої роботи у процесі театралізованої діяльності ми враховували загальнодидактичні принципи, сформульовані вітчизняними та зарубіжними дидактами (Ю.Бабан-ський, Н.Бордовська, М.Данилов, В.Загвязинський, І.Лернер, В.Онищук, І.Підласий, С.Подмазін, А.Реан, О.Савченко, М.Скаткін, В.Ядешко); лінгводидактичні принципи, що були систематизовані Л.Федоренко та уточнені для дошкільної галузі А.Богуш.

Усвідомлення провідної ролі мови і мовлення в загальному психічному розвитку дитини, у становленні та збагаченні різних видів дитячої художньої діяльності, зумовило те, що в основу експериментальної роботи було покладено чотири групи принципів: особистісні, діяльнісні, мовленнєві, оцінювальні.

Принципи організації мовленнєвої роботи

При визначенні особистісних принципів ми виходили з вимог «Базового компонента дошкільної освіти в Україні». Реформування освітньої галузі привело до переходу дошкільної освіти від використання авторитарно-дисциплінарної до особистісно- орієнтованої моделі виховання (І.Бех, О.Кононко, В.Кудрявцев, С.Подмазін, В.Сухомлинський та ін.). Особливої актуальності в останніх державних освітніх документах набуває проблема виховання творчої особистості. Сучасна дошкільна освіта вимагає поважного ставлення до особистості дитини, до її власного «Я». Особистісно-орієнтована мета педагогіки творчості була сформульована видатним українським педагогом-гуманістом В.Сухомлинським. Стисло її можна визначити як створення умов для розкриття потенційних можливостей дитини, виявлення та забезпечення розвитку її індивідуального таланту. Цілеспрямована мовленнєва робота забезпечує дитині необмежені можливості щодо прояву власного «Я». Розвинене мовлення — могутній засіб самореалізації особистості. Серед особистісних виокремлюємо принцип не-повсякденності (святковості), ініціативності, розкріпаченості, власного «Я». Дитина має відчувати природну радість від спілкування з мистецтвом, власних успіхів. Усмішка, радість— це неодмінні складові дитинства. «Радісне» навчання допомагає створити теплу, затишну атмосферу в колективі, комфортний стан кожній дитині.

Традиційна організація життєдіяльності сучасного дошкільного закладу така, що старші дошкільники виявляються дуже завантаженими різними формами організованої діяльності. Діти мусять повсякденно та повсякчасно засвоювати певний обсяг знань. Створений «Театральний гурток», одним із провідних принципів роботи якого був принцип «неповсякденності» (святковості), дав змогу привнести в життя дітей елемент незвичайного. Спілкування з мистецтвом, із театром, прем'єра вистави, підготовленої власними силами, —усе це неповсякденна, святкова діяльність, в якій кожен із дошкільнят має можливість реалізувати свою особистісну активність. Протягом усього циклу навчання підтримувалася ініціатива дітей, стимулювався їхній інтерес до театралізованої діяльності. Оскільки саме в ситуації, коли дитина почуває себе вільно, незакомплексовано, здійснює свої бажання, вона має можливості для максимального розкриття творчих проявів, здібностей. Участь у діяльності «Театрального гуртка» забезпечувала реалізацію принципу розкутості як одного з важливіших правил педагогічного керівництва. За визначенням психологічного словника, «Я» — «результат виділення людиною самої себе з навколишнього середовища». У процесі навчання ми прагнули надати дітям можливість усвідомити себе як особистість, проявити своє власне «Я», висловити свої думки й міркування. Як відомо, «Я» формується в діяльності, насамперед у такій цікавій, корисній для дітей діяльності, як театралізація.

Діяльність дошкільників — це будь-яка форма дитячих занять, будь-яка організована форма активності дитини, тобто, це гра як провідна діяльність дошкільників, вид художньої творчості, праця, навчання. До діяльнісних принципів відносять: інтеграції різних видів художньої діяльності; принцип творчості, новизни і партнерства; принцип урахування індивідуального діапазону дитини. Особистість формується й розвивається в різних видах діяльності, які тісно взаємодіють між собою. Д.Ельконін підкреслював значну роль провідної діяльності, у середині якої зароджуються та виникають нові види діяльності. Натомість О.Запорожець зауважував, що не можна абсолютизувати провідну діяльність, оскільки розвиток дитини залежить і від інших «специфічно дитячих» видів діяльності (образотворчої, конструктивної, художньо-мовленнєвої тощо). Розвиток дитини залежить від того, наскільки раціонально поєднуються в її житті, і, зокрема в організації мовленнєвої практики, різні види діяльності, наскільки дитина є активною у цих видах діяльності. Найголовнішою рисою будь-якої діяльності є її творчий характер. Специфічні дитячі види діяльності (гра, різні види продуктивної діяльності тощо) створюють максимально сприятливий режим для розвитку творчих здібностей дітей. Робота гуртка була спрямована на виховання творчої особистості, здатної вирішувати найскладніші завдання сучасного суспільства. Дитяча натура надто допитлива за своєю природою. Дошкільники з величезним бажанням тягнуться до всього нового, невідомого. Саме тому організація роботи передбачала постійне внесення елементів новизни, що підтримувало постійний інтерес малюків до театралізованої діяльності. Означений принцип ураховував і таке важливе поняття, як партнерство, в якому, на нашу думку, слід виокремити принаймні два аспекти: партнерство дитини з педагогом та партнерство між дітьми. Завдяки дотриманню цього принципу дошкільники вчилися мистецтву спілкування, вмінню працювати разом, розподіляти роботу між собою, в разі потреби звертатися за допомогою до вихователя, готувалися таким чином до майбутнього дорослого життя в суспільстві. Принцип партнерства сприяв також створенню єдиного творчого колективу, об'єднаного спільною метою. Одні діти своєю зацікавленістю підтримували бажання драматизувати в інших. Прагнення займатися певною діяльністю позитивно впливає на її результати. Якість знань та загальний розумовий розвиток дітей значно вищі тоді, коли за-безпечується взаємодія з педагогом. Кожна дитина індивідуальна. Вона має свої можливості, виявляє власні здібності, нахили. Від урахування індивідуальності кожної дитини залежить якість ;ч діяльності. У процесі театралізованої діяльності націлювали дітей на відтворення певного образу, щоб дитина прагнула досягти єдності з образом того персонажа, який вона передає, вчилася «входити в образ» і утримувати його впродовж усієї театралізації.

Оскільки завдання навчати розповіді розв'язувалися у процесі театралізованої діяльності, то деякі з методичних принципів були конкретизовані нами. За основу взяли принципи навчання мови, систематизовані та уточнені А.Богуш, Н.Гавриш та іншими сучасними науковцями.

Отже, з-поміж мовленнєвих принципів визначаємо такі:

принцип варіативності використання форм і методів навчання

; формування комплексного підходу до навчання мови;

домінуючої ролі діяльності в розвитку мовлення;

збереження інтересу до рідної мови;

пізнання та спілкування;

мовленнєвої активності;

відкритого літературно-мовленнєвого простору;

розвитку «чуття мови»;

взаємозв'язку мовлення й мислення (А.Богуш, Л.Виготський, Н.Гавриш, Д.Ельконін, Ф.Со-хін).

Дамо стислу характеристику кожного з них. Принцип варіативного використання форм та методів навчання дав змогу значно підвищити інтерес дітей до театралізованої діяльності та рівень розвитку їхнього мовлення, забезпечити позитивні результати діяльності. Під час виконання різних творчих завдань діти навчалися не лише самостійно мислити, діяти в заданих обставинах, узгоджувати власні дії з діями інших, а й пояснювали ці дії, тобто розвивалася їхня мовленнєва опосередкованість. Сутність принципу формування комплексного підходу до навчання мови виявилася в тому, що на одному занятті вирішували кілька різних мовленнєвих завдань (фонетичні, лексичні, граматичні, з розвитку зв'язного мовлення). Принцип діяльнісного підходу до розвитку мовлення сприяв підвищенню ефективності розвитку мовлення, адже сутність його виявлялася в тому, що розвинене мовлення обслуговує всі види діяльності, і через збагачення і спрямування їх удосконалюється, розвивається саме мовлення як результат мовленнєвої діяльності. Отже, що активніша дитина в діяльності, то кращими будуть результати цієї діяльності. Творчий характер процесу оволодіння мовою і тенденцію до її саморозвитку забезпечує принцип збереження інтересу до рідної мови. Пізнання та спілкування — найбільш вагомі досягнення дошкільного дитинства (А.Богуш). За допомогою мови, слова дитина пізнає навколишній світ та спілкується з людьми, що її оточують, саме у процесі пізнання і спілкування відбувається розвиток мовлення. Педагогічне завдання — знайти відповідні форми прояву дитячої активності, щоб максимально використати творчий потенціал дитини. Формуванню активної творчої позиції щодо художньої діяльності дитини сприяє принцип відкритого літературно-мовленнєвого простору, що дає змогу малюку змінювати літературний твір, вводити до нього нових персонажів, вигадувати нові події, відходити від тексту художнього твору., У процесі цілеспрямованої мовленнєвої роботи відбувається розвиток «чуття мови» — неусвідомленого вміння наслідувати традиції вживання у мовленні мовних одиниць. Реалізацію цього принципу ми вважаємо значущою, оскільки лише на основі розвиненого чуття мови можна було розв'язати складні мовленнєві завдання експериментальної роботи. Значення будь-якого слова — це водночас і мовлення, і мислення, оскільки є одиницею мовленнєвого мислення. Саме у значенні слова міститься вузол єдності, тобто мовленнєве мислення (Л.Виготський). Мовлення й мислення невід'ємні частини одного цілого, так само, як думка й слово, що перебувають у постійному взаємозв'язку. Саме тому в організації навчання враховувався принцип єдності мовлення і мислення.

Отже, в організації роботи ми спиралися на свідоме ставлення дітей до своєї участі в театралізованій діяльності, на вміння співвідносити результати своїх дій із задумом, прагнення до самовдосконалення. Це пояснює виокремлення четвертої групи принципів — оцінювальних, до яких віднесли принцип самооцінки та свідомого вживання мовних і театральних засобів виразності. За визначенням учених, самооцінка — це своєрідна когнітивна схема, що узагальнює минулий досвід особистості та організовує нову інформацію відносно означеного аспекту «Я». Дошкільники вчилися оцінювати себе шляхом порівняння з іншими дітьми, оцінювати результати власної діяльності. У процесі навчання творчої розповіді дитина як маленький творець постійно мала порівнювати результати своєї мовленнєвої діяльності зі змістом літературних творів, розповідями, складеними іншими дітьми. Крім того, було важливим націлити дитину на вдосконалення, доопрацювання своєї розповіді, підтримуючи інтерес до мовленнєвотворчої діяльності у процесі театралі-зацій. Розвитку творчої особистості засобами театралізованої діяльності сприяли різноманітні мовні та театральні засоби, які забезпечували інтерес дитини до будь-якої діяльності та сприяли свідомому вико- нанню цієї діяльності. Отже, у процесі театралізованої діяльності педагог розвивав розуміння доцільності використання мовних та театральних засобів виразності, формував свідоме ставлення до вибору цих засобів у своїй діяльності. Науковий фундамент лінгводидактичної моделі має у своєму складі чотири групи принципів: особистісні, діяльнісні, мовленнєві, оцінювальні.

Пальчиковий театр: