ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ МОВЛЕННЄВОЇ
роботи  під час театралізованої діяльності

Для будь-якої навчальної моделі принципово важливим є визначення основних положень, що складають її науковий фундамент.

    Загальнодидактичні принципи було висвітлено та науково обґрунтовано у класичних працях корифеїв педагогічної світової думки (А.Дістервег, Я.Коменський, І.Песталоцці, К.Ушинський). . У розробці принципів організації мовленнєвої роботи у процесі театралізованої діяльності ми враховували
загальнодидактичні принципи, сформульовані вітчизняними та зарубіжними дидактами (Ю.Бабан-ський, Н.Бордовська, М.Данилов, В.Загвязинський, І.Лернер, В.Онищук, І.Підласий, С.Подмазін, А.Реан, О.Савченко, М.Скаткін, В.Ядешко); лінгводидактичні принципи, що були систематизовані Л.Федоренко та уточнені для дошкільної галузі А.Богуш.

    Усвідомлення провідної ролі мови і мовлення в загальному психічному розвитку дитини, у становленні та збагаченні різних видів дитячої художньої діяльності, зумовило те, що в основу експериментальної роботи було покладено чотири групи принципів: особистісні, діяльнісні, мовленнєві, оцінювальні.

 Принципи організації мовленнєвої роботи

При визначенні особистісних принципів ми виходили з вимог «Базового компонента дошкільної освіти в Україні». Реформування освітньої галузі привело до переходу дошкільної освіти від використання авторитарно-дисциплінарної до особистісно- орієнтованої моделі виховання (І.Бех, О.Кононко, В.Кудрявцев, С.Подмазін, В.Сухомлинський та ін.). Особливої актуальності в останніх державних освітніх документах набуває проблема виховання творчої особистості. Сучасна дошкільна освіта вимагає поважного ставлення до особистості дитини, до її власного «Я».
      Особистісно-орієнтована мета педагогіки творчості була сформульована видатним українським педагогом-гуманістом В.Сухомлинським. Стисло її можна визначити як створення умов для розкриття потенційних можливостей дитини, виявлення та забезпечення розвитку її індивідуального таланту. Цілеспрямована мовленнєва робота забезпечує дитині необмежені можливості щодо прояву власного «Я». Розвинене мовлення — могутній засіб самореалізації особистості. Серед особистісних виокремлюємо принцип не-повсякденності (святковості), ініціативності, розкріпаченості, власного «Я». Дитина має відчувати природну радість від спілкування з мистецтвом, власних успіхів. Усмішка, радість— це неодмінні складові дитинства. «Радісне» навчання допомагає створити теплу, затишну атмосферу в колективі, комфортний стан кожній дитині.

         Традиційна організація життєдіяльності сучасного дошкільного закладу така, що старші дошкільники виявляються дуже завантаженими різними формами організованої діяльності. Діти мусять повсякденно та повсякчасно засвоювати певний обсяг знань. Створений «Театральний гурток», одним із провідних принципів роботи якого був принцип «неповсякденності» (святковості), дав змогу привнести в життя дітей елемент незвичайного. Спілкування з мистецтвом, із театром, прем'єра вистави, підготовленої власними силами, —усе це неповсякденна, святкова діяльність, в якій кожен із дошкільнят має можливість реалізувати свою особистісну активність. Протягом усього циклу навчання підтримувалася ініціатива дітей, стимулювався їхній інтерес до театралізованої діяльності. Оскільки саме в ситуації, коли дитина почуває себе вільно, незакомплексовано, здійснює свої бажання, вона має можливості для максимального розкриття творчих проявів, здібностей. Участь у діяльності «Театрального гуртка» забезпечувала реалізацію принципу розкутості як одного з важливіших правил педагогічного керівництва. За визначенням психологічного словника, «Я» — «результат виділення людиною самої себе з навколишнього середовища». У процесі навчання ми прагнули надати дітям можливість усвідомити себе як особистість, проявити своє власне «Я», висловити свої думки й міркування. Як відомо, «Я» формується в діяльності, насамперед у такій цікавій, корисній для дітей діяльності, як театралізація.

     Діяльність дошкільників — це будь-яка форма дитячих занять, будь-яка організована форма активності дитини, тобто, це гра як провідна діяльність дошкільників, вид художньої творчості, праця, навчання. До діяльнісних принципів відносять: інтеграції різних видів художньої діяльності; принцип творчості, новизни і партнерства; принцип урахування індивідуального діапазону дитини. Особистість формується й розвивається в різних видах діяльності, які тісно взаємодіють між собою. Д.Ельконін підкреслював значну роль провідної діяльності, у середині якої зароджуються та виникають нові види діяльності. Натомість О.Запорожець зауважував, що не можна абсолютизувати провідну діяльність, оскільки розвиток дитини залежить і від інших «специфічно дитячих» видів діяльності (образотворчої, конструктивної, художньо-мовленнєвої тощо).
      Розвиток дитини залежить від того, наскільки раціонально поєднуються в її житті, і, зокрема в організації мовленнєвої практики, різні види діяльності, наскільки дитина є активною у цих видах діяльності. Найголовнішою рисою будь-якої діяльності є її творчий характер. Специфічні дитячі види діяльності (гра, різні види продуктивної діяльності тощо) створюють максимально сприятливий режим для розвитку творчих здібностей дітей. Робота гуртка була спрямована на виховання творчої особистості, здатної вирішувати найскладніші завдання сучасного суспільства. Дитяча натура надто допитлива за своєю природою. Дошкільники з величезним бажанням тягнуться до всього нового, невідомого. Саме тому організація роботи передбачала постійне внесення елементів новизни, що підтримувало постійний інтерес малюків до театралізованої діяльності. Означений принцип ураховував і таке важливе поняття, як партнерство, в якому, на нашу думку, слід виокремити принаймні два аспекти: партнерство дитини з педагогом та партнерство між дітьми. Завдяки дотриманню цього принципу дошкільники вчилися мистецтву спілкування, вмінню працювати разом, розподіляти роботу між собою, в разі потреби звертатися за допомогою до вихователя, готувалися таким чином до майбутнього дорослого життя в суспільстві. Принцип партнерства сприяв також створенню єдиного творчого колективу, об'єднаного спільною метою. Одні діти своєю зацікавленістю підтримували бажання драматизувати в інших. Прагнення займатися певною діяльністю позитивно впливає на її результати. Якість знань та загальний розумовий розвиток дітей значно вищі тоді, коли за-безпечується взаємодія з педагогом. Кожна дитина індивідуальна. Вона має свої можливості, виявляє власні здібності, нахили. Від урахування індивідуальності кожної дитини залежить якість ;ч діяльності. У процесі театралізованої діяльності націлювали дітей на відтворення певного образу, щоб дитина прагнула досягти єдності з образом того персонажа, який вона передає, вчилася «входити в образ» і утримувати його впродовж усієї театралізації.

     Оскільки завдання навчати розповіді розв'язувалися у процесі театралізованої діяльності, то деякі з методичних принципів були конкретизовані нами. За основу взяли принципи навчання мови, систематизовані та уточнені А.Богуш, Н.Гавриш та іншими сучасними науковцями.

       Отже, з-поміж мовленнєвих принципів визначаємо такі:

принцип варіативності використання форм і методів навчання
формування комплексного підходу до навчання мови;

 домінуючої ролі діяльності в розвитку мовлення;

 збереження інтересу до рідної мови;

 пізнання та спілкування;

мовленнєвої активності;

відкритого літературно-мовленнєвого простору;

 розвитку «чуття мови»;

 взаємозв'язку мовлення й мислення (А.Богуш, Л.Виготський, Н.Гавриш, Д.Ельконін, Ф.Со-хін).

   Дамо стислу характеристику кожного з них.

     Принцип варіативного використання форм та методів навчання дав змогу значно підвищити інтерес дітей до театралізованої діяльності та рівень розвитку їхнього мовлення, забезпечити позитивні результати діяльності. Під час виконання різних творчих завдань діти навчалися не лише самостійно мислити, діяти в заданих обставинах, узгоджувати власні дії з діями інших, а й пояснювали ці дії, тобто розвивалася їхня мовленнєва опосередкованість.

Сутність принципу формування комплексного підходу до навчання мови виявилася в тому, що на одному занятті вирішували кілька різних мовленнєвих завдань (фонетичні, лексичні, граматичні, з розвитку зв'язного мовлення).

Принцип діяльнісного підходу до розвитку мовлення сприяв підвищенню ефективності розвитку мовлення, адже сутність його виявлялася в тому, що розвинене мовлення обслуговує всі види діяльності, і через збагачення і спрямування їх удосконалюється, розвивається саме мовлення як результат мовленнєвої діяльності. Отже, що активніша дитина в діяльності, то кращими будуть результати цієї діяльності.

Творчий характер процесу оволодіння мовою і тенденцію до її саморозвитку забезпечує принцип збереження інтересу до рідної мови. Пізнання та спілкування — найбільш вагомі досягнення дошкільного дитинства (А.Богуш). За допомогою мови, слова дитина пізнає навколишній світ та спілкується з людьми, що її оточують, саме у процесі пізнання і спілкування відбувається розвиток мовлення. Педагогічне завдання — знайти відповідні форми прояву дитячої активності, щоб максимально використати творчий потенціал дитини.

Формуванню активної творчої позиції щодо художньої діяльності дитини сприяє принцип відкритого літературно-мовленнєвого простору, що дає змогу малюку змінювати літературний твір, вводити до нього нових персонажів, вигадувати нові події, відходити від тексту художнього твору., У процесі цілеспрямованої мовленнєвої роботи відбувається розвиток «чуття мови» — неусвідомленого вміння наслідувати традиції вживання у мовленні мовних одиниць. Реалізацію цього принципу ми вважаємо значущою, оскільки лише на основі розвиненого чуття мови можна було розв'язати складні мовленнєві завдання експериментальної роботи.

Значення будь-якого слова — це водночас і мовлення, і мислення, оскільки є одиницею мовленнєвого мислення. Саме у значенні слова міститься вузол єдності, тобто мовленнєве мислення (Л.Виготський). Мовлення й мислення невід'ємні частини одного цілого, так само, як думка й слово, що перебувають у постійному взаємозв'язку. Саме тому в організації навчання враховувався принцип єдності мовлення і мислення.

 Отже, в організації роботи ми спиралися на свідоме ставлення дітей до своєї участі в театралізованій діяльності, на вміння співвідносити результати своїх дій із задумом, прагнення до самовдосконалення.
  Це пояснює виокремлення четвертої групи принципів — оцінювальних, до яких віднесли принцип самооцінки та свідомого вживання мовних і театральних засобів виразності. За визначенням учених, самооцінка — це своєрідна когнітивна схема, що узагальнює минулий досвід особистості та організовує нову інформацію відносно означеного аспекту «Я». Дошкільники вчилися оцінювати себе шляхом порівняння з іншими дітьми, оцінювати результати власної діяльності. У процесі навчання творчої розповіді дитина як маленький творець постійно мала порівнювати результати своєї мовленнєвої діяльності зі змістом літературних творів, розповідями, складеними іншими дітьми. Крім того, було важливим націлити дитину на вдосконалення, доопрацювання своєї розповіді, підтримуючи інтерес до мовленнєвотворчої діяльності у процесі театралі-зацій. Розвитку творчої особистості засобами театралізованої діяльності сприяли різноманітні мовні та театральні засоби, які забезпечували інтерес дитини до будь-якої діяльності та сприяли свідомому вико- нанню цієї діяльності. Отже, у процесі театралізованої діяльності педагог розвивав розуміння доцільності використання мовних та театральних засобів виразності, формував свідоме ставлення до вибору цих засобів у своїй діяльності. Науковий фундамент лінгводидактичної моделі має у своєму складі чотири групи принципів: особистісні, діяльнісні, мовленнєві, оцінювальні.