Подорож  Україною

           у машині    часу

                                    (старша група)

 

 

 

                                                                 Вихователь : Кучма М.В.

                                                          2021 р.

(Лунає музика, з чотирьох сторін по черзі заходять вихователі промовляючи слова)

Вихователь1:Україна моя починається

Там, де туга моя кінчається,

Край дороги, як пісня чаїна,

Починається Україна.

Вихователь2: Україна моя починається

Там, де палуба грізно хитається,

Там, де в клекотах Чорного моря,

Б'є панцерник у царство горя.

Вихователь 3:Україна моя починається

Там, де панство навіки кінчається,

Де смереки у вільних Карпатах,

Як ракети, стоять на чатах.

Вихователь 1: Україна моя починається

Там, де доля моя усміхається,

І, як небо, як даль солов'їна,

Не кінчається Україна.

(заходять діти т з квітами, дорослі піднімають сині квіти, діти, жовті)

Вихователь2:

Над землею пісня лине,

Це для тебе, Україно!

Гарна путь, славна путь –

Українські діти йдуть!

1 дит. Україна рідна! Україна-мати!

Ми про тебе пісню можемо співати.

2 дит. Про твої роздоли і про нашу мову

Слухай пісню щиру, калинову.

Пісня про Україну

 

 Саша 3 дит. На білому світі є різні країни,

Де ріки, ліси і лани.

Та тільки одна на землі – Україна,

А ми – її доньки й сини.

 Юля:4 дит. Усюди є небо і зорі скрізь сяють,

І квіти усюди ростуть.

Та тільки одну Батьківщину ми маєм.

Її Україною звуть!

І дія

(Хлопець сидить за комп’ютером і грається.)

Дівчина. Привіт! Не можеш відірватись від свого комп’ютера? Хоч би пішов подихати свіжим повітрям. Очі пожалій! ?

Хлопець. Нудно…Немає що робити.

Дівчина. О так. А пам’ятаєш нам вчора в садочку вихователька розповідала про Україну. Так цікаво було, але якби це все побачити насправді.

Хлопець. Хах, та це хіба треба  мати машину часу! (Захопленню). Ось що нам треба! (Мрійливо). А ти б хотіла?

Дівчина. Звичайно, це було б захоплююче й цікаво! Але де там нам!

Хлопець. Можна спробувати. Наприклад, віртуальна подорож. Сідай! (Жваво). Зараз складемо програму, запустимо в комп’ютер і... (хлопець щось робить з комп’ютером, радиться з дівчинкою. Вони обоє охоплені, радісно збуджені).

Раптом потемніло, потім спалах, і ось вони обоє вже серед незнайомого оточення.

 

Дівчинка: А це хто такі?

(Посередині навколо казана сидять козаки)

Хлопчик: Та це ж козаки!Мабуть ми повернули у минуле! А ти знаєш, що в Запорізькі козаки приймали  не всіх ? Щоб стати справжнім козаком, потрібно було пройти суворі іспити.

Дівчинка:  Які ж були вродливі були козаки! Я б залюбки в них закохалася. Дивись які вони міцні та мужні.

(Діти спостерігають) (входить парубок-козак)

Парубок: (Михайлик Пудан)Добрий день, люди добрі!

Кошовий:( Михайлик Задоровський) Гей побратиме, а хто це до нас на Січ забрів?

Козак-писар:( Дмитрик Рибак) Та це, мабуть, чолов'яга прийшов у козаки проситися!

Кошовий:(Задор.) А нумо, підійди, підійди ближче, чоловіче! Не бійся! Так! Звідкіля ти такий? Розкажи нам.

Парубок:( Пудан) Здалеку я. Довго добирався, йшов пішки, плив човном через пороги Дніпра.

Кошовий:( Задор)Ну добре, добре. У бога віриш?

Парубок.(Пудан) Вірю.

Кошовий. (Задор.)А ну перехрестись! (парубок хреститься ). А горілку п`єш?

Парубок.( Пудан) П'ю.

Кошовий.( Задор.) Виходить, ти вільний  парубок? Дружини не маєш

Парубок.( Пудан) Та була, але кинув, бо вона борщ не вміє варити. Як можна з такою жити?

Кошовий.( Задор.) О, то ти справжній козак! (плескає козака по плечу). Запиши його писарю.

Писар. ( Рибак)Як кличуть тебе хлопче?

Кошовий.(Задор.) Та не питай його, а так і пиши - козак Борщ!

Писар.(Рибак)  А танцювати вмієш?

Парубок.(Пудан) О це це діло я ще й люблю!

(Танець козаків)

Дівчинка. Ох і цікава ж ця програма.

( Звук повернення додому)

Вихователь: А де це ви пропали?

Хлопчик: Ми  знайшли на комп’ютері програму, яка переносить нас у часі!

Вихователь: І де ж ви були?

Дівчинка: Ми були у минулому і бачили справжніх козаків!

Вихователь: А чи знаєте Ви, що історія нашого народу не вмирає. Українці шанують її та продовжують традиції славного козацтва !

Пісня про козаків

(Дмитрик Атам.)Козак – це людина чесна і смілива.

Найдорожча йому – Батьківщина.

Коля Дюк:Козаки – це вільні люди!

Денис:Козаки – безстрашні люди!

Дмитрик Рибак:Козаки – борці за волю,

За народну щасну долю!

 

Дівчинка: Нумо далі мандрувати.

Хлопчик.:  Ну давай!Увага! Запускаю!( Звук )

II дія

(Тин, хата під солом’яною стріхою. Біля тину хлопчик (13 років) — малий Тарас. Сидить у солом ’якому брилі, щось на клаптику паперу пише огризком олівця, перед ним з ’являються наші герої: хлопець і дівчина).

Хлопець: Слухай, де це ми? Дивись, хата солом’яна, тин. Це що, ми в  знову минулому?

Дівчина. Напевно, в минулому... Поглянь, он якийсь хлопчик, дивно вбраний. Давай спитаємо його.

(Хлопець і дівчина підходить до незнайомця і здороваються одночасно).

Хлопець і дівчина. Привіт!

(Тарас Шевченко (підліток) здивований їй привітанням і зовнішнім виглядом, розглядає їй, знімає бриль).

Тарас.( Назарчик) Здорові були!

Хлопець: (здивовано до дівчини). Вітання у нього якесь допотопне.

Дівчина: Хлопчику, ти не знаєш що це за село?

Тарас Шевченко: Авжеж, знаю, наше село - Кирилівка.

Дівчина: Кирилівка! (Радісно і здивовано). Це ж те село, де пройшло дитинство Тараса Шевченка?!!

Тарас: А ви звідки знаєте про мене, бо я вас не знаю, вперше вас бачу.

Хлопець: Ти що, Тарас Шевченко - наш геніальний поет?

Тарас (зніяковілий). Так, Тарас я, Шевченко, сирота убогий. (Ховає за спину папір).

Дівчина: (лагідно). А шо ти оце робив? Ну, не бійся, признайся - вірші складав чи малював?

Тарас:Як, ви і про це знаєте? Не смійтеся хоча ви з мене. А то все село дорікає. Кажуть, шо я ледащо, що робити не хочу, лише в бур’янах вилежуються. А я всі свої жалі на папір виливаю і легше мені, одинокому сироті, на душі стає.

(Хлопець і дівчина переглядаються. Від захвату у них дух перехоплює).

Дівчина: Ти не уявляєш, Тарасе, які ми раді, шо перенеслись до тебе.

Хлопець: Ми у садочку вчили твої вірші. Вони дуже гарні.

Тарас: (ніяково). Невже вам і справді подобається?

Хлопець: (із захватом). Ти смішний і дивний! Українці вже майже 200 років твої вірші вчать напам’ять! А ти питаєшся, чи подобаються!!!

(Чути дівочий слів «По діброві вітер віє...»)

(Танець з віночками)

Вірші Шевченка

Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпощуться качаточка
Помеж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.

Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє.
Радіють люде, що одпочинуть,
А я дивлюся... і серцем лину
В темний садочок на Україну.

Лину я, лину, думу гадаю,
І ніби серце одпочиває.
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.

Ой зоре! зоре! — і сльози кануть.
Чи ти зійшла вже і на Украйні?
Чи очі карі тебе шукають
На небі синім? Чи забувають?
Коли забули, бодай заснули,
Про мою доленьку щоб і не чули.

Учітеся, брати мої!
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь, − 
Свого не цурайтесь:
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Чужі люде цураються,
В хату не пускають,
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, − 
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати!
Благословить дітей своїх
Твердими руками,
І обмитих поцілуйте
Вольними устами!
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній,
Новий засіяє...
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!

( Усі виходять)

Вихователь. Насправді вірші Т. Г. Шевченка є пророчими. Потрібно лише уважно читати їх. І минуле стане зрозумілим і близьким. Його твори виховали патріотів, які вибороли незалежність України.

Діти повертаються

Дівчинка: Та це ж і з відомими людьми ми зможемо познайомитись.

Хлопчик: Та як бачиш!

(Звучить музика, заходять  дівчинка із мамою)

Дівчинка( Даринка): Глянь но, якась дівчинка із мамою!

Дівчинка( Юля)«Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема…
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?» –

Мама: «Ні, не кожна, – одказує мати, –
Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати, –
Ще зосталась пташина маленька».

Юля:«Чом же вона не втіка?
Нащо морозу чека?»

Мама:«Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідної,
Не боїться зими навісної.
Жде, що знову прилине весна».

Юля:«Мамо, ті сиві пташки
Сміливі, певно, ще й дуже,
Чи то безпечні такі, –
Чуєш, цвірінькають так,
Мов їм про зиму байдуже!
Бач – розспівалися як !»

Мама:«Не байдуже тій пташці,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де під снігом поживку шукати».

Юля:«Нащо ж співає? Чудна!
Краще шукала б зерна!»

Мама: «Спів пташині потіха одна, –
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде, що знову прилине весна!
Дівчинка:О! Я Знаю! Це ж Леся Українка із мамою!А мама її збирала українські пісні!

(Пісня)

( Дівчинка із мамою виходять)

Дівчинка:Ти бачив як гарно вони вбрані!

Хлопчик: Бо Леся Українка  дуже полюбляла український національний одяг!

Дівчинка: Ія теж люблю! І мрію, щоб в майбутньому усі носили одяг із національними елементами

Хлопчик:Так! Це було б гарно!

(Раптом трагічна музика, темніє, діти злякані , озираються)

 

Дівчинка: Що це, де ми, чому так страшно?

 

Хлопчик: Та це ж сучасність! Це ж наше століття!

( під музику  забігають  Ангелики  і Ластівка танцюють, вихователі читають)

 

Ластівонька

1.Вже для Бога було більш, як сім днів,

2.Все було у передчутті жита і жайворонка,

1.Але так гучно лунали різдвяні пісні,

2.Що круки прилетіли із Крутів,

1.Що кача приплило з Майдану і плаче,

2.Що прилетіла Леонтовича ластівонька.

 

1.Вона була, здавалось, звичайною людиною,

2.Вчила моральні принципи, поступалась місцем у транспорті,

1.Але щодня за її порцеляно сутулою спиною

2.Чується голос солодкий і трепетний,

1.Чується голос по-аеропортному й ніяк не мине –

2.534-й окремий інженерно-саперний…

1. Провідний січовий юний і непоборний,

Горе-голос голий і гарний:

Мар’янка.«Люди, вкрийте мене...

           Люди, ну, вкрийте мене!»

1.Вона вірил: перелетимо всі Авдіївки,

2.І Холодні яри стануть теплі і ніжні,

1.А якщо згадати ще плач Єремії:

«Над раною м'ясо зросте», – Бог так уміє,

2.То виростуть в ярах тих яблуні й вишні.

1.Вона вже, здавалось, знайшла той голос відвертий,

2.Вона вже, здавалось, зігріла його тіло,

1.Але чому ж герої, як молоде вино, вистояні по смерті,

2.Але чому ж їх сотні і обличчя в них такі чорно-білі…

1.І щодня їх все більше з-за спини,

2.І щодня вона – не людина.

1.Бо знову цей голос по-аеропортному ніяк не мине –

2.534-й окремий інженерно-саперний…

1.Провідний січовий юний і непоборний,

2.Горе-голос голий і гарний:

Мар’янка.«Люди, вкрийте мене!

Людоньки, вкрийте мене!»

Ангел 1

Боже, як важко говорити

Коли ж припиниться нарешті ця війна?

Там гинуть люди, їм ще б жити й жити,

Але від пострілів здригається земля.

Ангел 2

Що буде далі? Чи настане завтра?

Для тих людей, що зараз у бою,

На них чекають вдома їхні мами.

Благаю, припиніть вже цю війну!

Ангел 3 

Прошу у Бога миру для країни,

Щоб повернулися живими усі ті,

Хто захищає зараз Україну,

Хто там на Сході ніби в іншому житті.

Ангел 4

 Молюся небу я, молюся й вірю,

Що все закінчиться, що скоро все мине,

Тримайся, моя рідна Україно,

Борися, люба, за життя своє.

 

Вихователь: Над прірвою стояла Україна...

В сльозах благала:« Боже, поможи!»

А десь в степах окопи та руїни,

А десь на Сході гинули сини...

Вихователь: Ридала так, що схлипували гори,

 Здригалася від стогону земля,

 Сльозами наповнялось Чорне море,

Вона ж стояла, чорна і сумна...

Вихователь: Народе, спиш? Та як тебе збудити?

Вона на прірвою, а ти ще бачиш сон!

Вона без тебе геть не зможе жити,

Бо дихає з тобою в унісон!

Вихователь:І плаче гірко, як сини вмирають,

Як там, на Сході падають в траву,

І тішиться, як діти підростають,

Коли збирають славу світову...

Вихователь: Над прірвою стояла Україна...

А в синім небі плакав гірко дощ.

Нам головне не втратити країну,

Бо нам без неї, ну ніяк не можна...

(Заходять, діти)

Дитина:  Нехай ніхто не половинить

Твоїх земель не розтина,

Бо ти єдина, Україно,

Бо ти на всіх у нас одна.

 

Дитина: Одна від Заходу до Сходу,

Володарка земель і вод –

Ніхто не ділить хай народу,

Бо не поділиться народ.

 

Дитина: Дай, Боже, щастя Україні,

дай сил боротися зі злом.

Дай миру нашій Батьківщині,

щоб рідний край розцвів добром.

 

Дитина:Дай,Боже,щоб жила надія,

у наших душах і серцях.

І заповітні,щирі мрії,

не сповили зневіра й страх.

 

Дівчинка: Я вірю, Вітчизно, ти станеш на ноги,

Махнуть золотистим крилом рушники,

І щастя затмить всі печалі й тривоги

На вічні роки і прийдешні віки!

 

Дівчинка (Даринка): Ой, як страшно!Я хочу в майбутнє! Де немає війни, де не гинуть люди!

 

Хопчик ( Ростик) А для цього і комп’ютерної програми не потрібно! Бо майбутнє - це ми із тобою!

(Показ мод майбутнього, діти один за одним виходять)

Дитина: Наша Україно! Ми – твоя надія,

Дитина: Ми – твоє майбутнє й заповітні мрії.

Дитина: Будемо зростати, будемо мужніти,

Дитина:На твоїх просторах жити і трудитись.

Дитина: Щоб завжди цвіла ти вільна і єдина,

Дитина: Синьоока ненько – рідна Україно!

 

 

Дитина:Моя Україно! Сади забуяли,

В озерах пливуть голубі небеса.

Печаль і тривога у серці зів'яли,

Квітує навколо чарівна краса.

 

Дитина:Як гарно вдихати повітря духмяне,

Дивитись на стиглі, квітучі поля,

І знати, що ти, моя ненько кохана,

Уже незалежна і вільна земля.

 

Дитина: Моя Україно! Ти сильна й багата,

У тебе мільйони найкращих синів,

І мова твоя, солов'їна й крилата,

Ще світу покаже величний мотив.

Вихователь: Ми пам’ятаємо, що рідне слово віками було втоптане в землю, його висміювали і змушували забути.

Вихователь: В умовах незалежності нашої держави українська мова, хоч не без труднощів, поступово посідає гідне місце в суспільстві.

Вихователь:Наша мова українська –

                       Батьківська, материнська,

                       Я тебе знаю не вивчену –

                       Просту, домашню, звичну,

               Не з-за морів прикликану,

               Не з словників насмикану.

               Ти унас  із кореня –

               Полем мені наговорена.

               Дзвоном коси прокована,

               В чистій воді смакована,

               В поті людськім намокнута,

               З кров’ю моєю змішана

               І аж до скону залишена

               В серці моїм.

 

Дитина: Моя Україно, народ мій коханий,

Брати-українці, мої земляки!

Здоров'я і щастя вам, рідні краяни,

Добробуту, миру на довгі роки!

Дитина: Хай весни твої гомонять калиново,

Летить крізь туман до майбутнього шлях,

Хай з вітром бринить від Луганська до Львова,

Від Ялти до Луцька блакитний твій стяг.

Дитина: Єднаймося, браття! Хай чиста іскрина

Запалить любов'ю гарячі серця,

Й піснями наповниться вся Україна

Від щастя, якому не буде кінця!

Ведуча 1: Любіть свою країну,

Ведуча 2: Пам’ятайте її минуле,

Ведуча 3: Творіть щасливе сьогодні

Ведуча 4:І вірте в краще майбутнє!

Знайте, що люблять Батьківщину не за те, зо вона велика,

 а за те, що вона НАША!