Психогімнастика (Марія КУЧМА)
Хлопчик хотів приголубити сніжинку
(Хлопчик і
сніжинка)
З неба
летіла додолу сніжинка. -
руки вгорі, погойдуються, повільно опускаються
Вона була
легка, ніжна, прозора, мов пушинка. – Дують на долоньки
І красива, мов зірка.
На землі
стояв хлопчик.
Він бачив,
як падає сніжинка, і думав: «Ось вона впаде комусь під ноги, і її затопчуть». –
легенько тупочуть ніжками
Ні, не треба
падати сніжинці на землю. Не треба її затоптувати. – похитують пальчиком
Хлопчик
простягнув долоню. – простягують долоню
Він захотів приголубити сніжинку. – дві долоньки прикладають до серця
А вона впала
на добру, теплу його руку й розтала. – розводять руками
Хлопчик із жалем дивиться на долоню. А там блищить крапелька, мов сльозинка – закривають руками личко
Ранковий вітерець
Була тиха
літня ніч. – Діти сидять на подушечках
Усе спало. – Долоньки складені біля голови
І вітерець
заснув, прилігши під кущем верболозу. Та ось запалала ранкова зірниця.
Прокинувся вітерець, - Потягуються
вибіг із-за куща.
Побіг
берегом ставка. -– встають, біг навколо подушечок
Збудив
очеретину. - дують
Зашепотіла
очеретина, загойдалась. - гойдаються
А на очеретині спав метелик. Прокинувся й
метелик. - махають крильцями. потягаються
Полетів до
села. – махають руками - крильцями
Уже й на
ранкову зорю займається.
Ось уже й
сонечко скоро зійде. – руки вгору
Прилетів
метелик до троянди. – біг, помахи руками
Сів на
квітку, прокинулась квітка. – сідають на подушечки
Поглянула
навколо себе, а вже сонечко світить. – оглядаються довкола
В. Сухомлинський
ЛІС
ВЕСНОЮ
Прокинувся
ліс після довгого зимового сну. - потягуються
Розкрилися
бруньки на берестках і ліщині, на липі й клені. – руки вгорі , опускаються через
сторони
Маленькі
ясно-зелені листочки потяглися до теплого сонця. Вони пахучі й липкі — весняні.
–
знову тягнуть руки вгору
Впаде
краплина роси на маленький листочок і тремтить, тремтить.- руки внизу , потрушуються
У вітах ще
не шелестить. Стиха шумить. То гойдаються гілочки, листочок хоче доторкнутися
до листочка, але не може. – знову руки вгорі , легко погойдуються
Бринять гілочки, мов чарівна лісова сопілка.
Стукає десь по стовбуру дятел, співає
вивільга. – Стукають пальчиком по долоньці
А що це дзвенить у глибині лісу?
Йдемо,
дослухаючись до тихого дзвінка. – прикладають руку до вуха
У глибокому
яру бачимо струмок. Це він дзвенить. Виходимо на узлісся — перед нами широке
поле. – розводять руками
А над полем
і над лісом — блакитне весняне небо. – руки вгорі
І біла
хмаринка.
Тільки дуб
спить.- Долоньки складені біля вуха
Чого ж ти чекаєш, дубе?- розведені руки , підняті плечі
Мабуть, першої грози. Вона розбудить тебе зі
сну.
В. Сухомлинський
Квітка сонця
На високому
стеблі — велика квітка з золотими пелюстками. Вона схожа на сонце.Тому й
називають квітку соняшником. Спить уночі соняшник, схиливши золоті пелюстки (Діти сидять, долоньки складені біля щоки , голівка нахилена , очі заплющені)
Та як тільки
сходить ранкова зоря, пелюстки тремтять. То соняшник жде сходу сонця. Ось уже
сонце викотилося з-за обрію.( Потягування)
Соняшник
повертає до нього свою золоту голівку й дивиться, дивиться на червоне вогняне
коло.( Повертаються голівки)
Усміхається
соняшник до сонця, радіє.( Посмішки) Вітає його:
( Діти промовляють)
— Добрий
день, сонечку, я так довго чекав тебе!
Сонце
піднімається усе вище й вище, пливе по небу. ( Діти підводяться, піднімають руки вгору)
І соняшник
повертає за ним свою золоту голівку.( Повороти голівками)
Ось воно вже
заходить за обрій, і соняшник востаннє усміхається його золотому промінню.( Посміхаються)
Зайшло сонце.( Опускаються на коліна)
Повертає
соняшник голівку туди, де завтра зійде сонечко.( Повороти голівками)
Спить золота квітка й сниться їй ранкова зоря. ( Долоньки складені біля щоки , голівка нахилена , очі заплющені)
Немає коментарів:
Дописати коментар