Рано - вранці на світанку босими ногами
Йшла до Бога Україна тихо з молитвами.
Одягнувши вишиванку , розпустила коси
Щоб просити Бога сили і кращої долі.
Вітер коси розплітає - суне чорна хмара.
Впала вона на коліна і
Його питала: -За що мені така кара?
Чим я завинила?
Що знов круки чорні крячуть і ростуть могили?
Дзвони дзвонять вже щоденно ...днями і ночами...
Сини мої полягли...вкрито все хрестами... -

Чи я тобі не молилась?
Чи дітей не вчила любить землю і Тебе?
Прошу дай нам сили! -
Скажи мені , Отче милий, скільки ще терпіти? -
Як синів уберегти? Скільки ще молитись?! ...
І почувся з неба глас: -Встань! Вже скоро , мила!
Той хто хтів здолать тебе - сам ляже в могилу
. Потерпи ще трішки ти - Я загою рани.
Бо Я чув всі молитви - Мир скоро настане!
Воля й доля в твоїм домі , повір скоро буде!
А ворога не пробачать ані Я - ні люди!