Опис досвіду роботи вихователя дошкільного навчального закладу «Дзвіночок» с.Білобожниця Чортківського району Кучми Марії Василівни

 

Перш ніж дитина осмислить усю глибину тієї істини, що вона — громадянин своєї країни і це покладає на неї великі обов’язки, вона має навчитися платити добром за добро, творити своїми силами щастя й радість іншим людям.

Василь Сухомлинський.

   На сучасному етапі розвитку української державності життя висуває перед нами глобальні проблеми, однією з яких є національно-патріотичне виховання особистості. Актуальність патріотичного виховання у сучасному українському суспільстві великою мірою зумовлюється необхідністю державотворчих процесів на засадах гуманізму, демократії, соціальної справедливості.

  Сьогодні, коли Україна стала на шлях розбудови громадянського суспільства, дуже потрібним і цінним є використання досвіду минулого. Опрацьовуючи педагогічну спадщину таких видатних галицьких педагогів початку ХХ ст., як М. Галущинського, І. Ющишина, П. Біланюка, М.Євшана, В. Кузьмовича, Л. Ясінчука та багатьох інших, відмічаю, що в своїх публікаціях усі педагоги порушували питання громадянського виховання молоді. Зокрема М. Галущинський у своїй статті «Національне виховання» зазначав, що потрібно «всіма силами змагати до того, щоб з кожного члена нашого народу створити громадянина – Українця, громадянку – Українку». Тільки при гармонійному поєднанні індивідуального і суспільного виховання, вважає видатний педагог, «ми витворимо не тільки новий тип людини, тип, наділений громадськими чеснотами, що своїм добром буде уважати добро громади й свого народу, але також витворимо діяльний тип людини з ініціативою шукати нових доріг для поширення добра й сили народу». Народ з розвинутими громадянськими чеснотами, вважав М. Галущинський, не дасть себе поневолити, зможе відстояти незалежність, такий народ «буде найвищим своїм законодавцем і найвищим своїм паном, буде народом- сувереном». Перед українськими педагогами постало питання збереження нації, її мови, культури, національних рис українського народу.

Також актуальність патріотичного виховання в Україні зумовлюється водночас процесом відродження нації. Для України, яка є поліетнічною державою, громадянське виховання відіграє особливо важливу роль ще й тому, що воно покликане сприяти формуванню соборності України, що є серцевиною української національної ідеї. Саме на базі демократичних цінностей, що мають лежати в основі громадянського виховання, можливе об’єднання різних етносів і регіонів України задля розбудови й удосконалення суверенної, демократичної держави, громадянського суспільства.

Дошкільний вік та молодший шкільний період – найбільш сприятливі для формування громадянських рис особистості. Саме тому я ставлю перед собою такі завдання – формування дитини як громадянина України, гармонійно розвиненої, рівноправної, національно свідомої особистості. Громадянське виховання розглядаю у трьох «вимірах»: патріотичному, моральному, правовому.

Перш за все, виховання громадянина має бути спрямоване на формування у дітей патріотизму, тобто любові до свого народу, до Батьківщини. Патріотизм починає зароджуватися з любові до матері і батька, рідної мови, культури, природи. Патріотичні погляди, переконання, ідеали є одними з найважливіших компонентів світогляду дітей. У зв’язку з цим велику увагу слід приділяти формуванню національної свідомості та самосвідомості. Національна самосвідомість – це усвідомлення кожною людиною себе як представника певної нації, носія національної культури, історії. Національна свідомість формується всіма засобами рідної мови, історії, культури, мистецтва, народними традиціями і звичаями тощо.

Необхідно зважати на те, що відсутність національної свідомості нерідко спричиняє оманливе, ілюзорне відчуття «меншовартості», «другорядності» рідної мови, культури, врешті, самого себе, народжує комплекс національної і громадянської неповноцінності. Такі люди не мають, як правило, почуття власної гідності та гордості.

Пріоритетним показником громадянської освіченості я вважаю досконале володіння українською мовою, турбота про піднесення її престижу та впровадження її в усі сфери життя суспільства. Багатющі засоби рідної мови адекватні природним, національним особливостям українських дітей, створюють найсприятливіші умови для їх нормального розвитку. Засвоюючи рідну мову з найбільш раннього віку, діти поступово стають носіями національного змісту, духу: засобами рідної мови в них найефективніше формуються національна психологія, характер, світогляд, свідомість і самосвідомість та інші компоненти духовності народу. Українська система виховання реалізує здавна прийняту цивілізованими націями аксіому: нормальне навчання, виховання і розвиток підростаючих поколінь забезпечується лише рідною мовою.

Важливе місце у питанні національно-патріотичного виховання належить формуванню культури міжетнічних стосунків, розвитку почуття дружби народів, бо, як зазначає Р.Гамзатов, почуття дружби народів – «це патріотизм, поширений і на інші народи». Моє завдання – це формування у дітей поваги до інтересів, прав, самобутності всіх народів, умінь іти на компроміс із різними етнічними й релігійними групами заради соціального миру в країні. Тому я у дошкільному закладі завжди створюю доброзичливу, гуманну атмосферу. Це ж питання обговорюю і у спілкуванні з батьками. Дитина повсякчас повинна відчувати, що з її бажаннями, інтересами і з нею в цілому рахуються дорослі, а будь-які прояви ініціативи заохочуються.

Важливим аспектом формування патріотичної свідомості є формування моральності особистості. Для реалізації цієї складової я ставлю перед собою такі завдання: формувати у дітей такі важливі моральні якості, як чесність і правдивість, чуйне, уважне ставлення до товаришів, уміння допомогти, поспівчувати, здатність до співпереживання та ін. Національна система виховання реалізує моральні цінності (людяність, доброту, милосердя) як найвищі духовні надбання рідного та інших народів. Народна мораль найкраще засвоюється у процесі безпосереднього включення дітей у працю, виконання традицій, звичаїв, обрядів. Народні традиції є могутніми засобами виховання в дітей основ моралі, совісті, гідності, честі, справедливості, скромності, працелюбності тощо. Формуючи в дітей основи народної моралі, я одночасно формую і основи загальнолюдської моралі.

Не варто забувати, що формування моральних понять, переконань, ідеалів – це насамперед виховання почуттів (любові до рідних, взаємоповаги і взаємодопомоги, милосердя та ін.). На жаль, у багатьох освітніх закладах нині домінує «словесне» моральне виховання. Це є результатом того, що в моральному вихованні раціональному запам’ятовуванню моральних норм, правил, понять надається перевага перед емоційним, естетичним (пробудження і формування відповідних моральних почуттів, переживань). Моральність – це передусім переживання, почуття людини. Не виховавши моральних почуттів, ми ніколи не виховаємо моральних якостей особистості. На основі свого досвіду можу зробити висновок: ефективність морального виховання залежить від уміння педагога організувати змістовні життя і діяльність дітей, створити теплу, дружню атмосферу в групі. У такій обстановці і в процесі живого безпосереднього спілкування народжуються гуманні почуття, виникає позитивне емоційне ставлення до людей – дорослих і дітей. Основними аспектами морального виховання є: розуміння загальнолюдських цінностей, формування культури поведінки, толерантність та коректність у стосунках, дбайливе ставлення до природи, розвиток мотивації до праці.
Засвоєні норми моралі полегшують сприймання норм правових. Високоморальна свідомість є основою для розвитку правосвідомості.

Правосвідомість – це усвідомлення своїх прав, свобод, обов’язків, ставлення до Закону, до державної влади.

Аспекти правового виховання дошкільників: первинні уявлення про права та обов’язки, уміння оцінювати ситуації морально-правового змісту, запобігання виникненню конфліктів, уміння зважати на думку інших. У процесі формування дитини-громадянина України я також широко використовую форми і методи народної педагогіки. Народ завжди жив і живе за законами добра і краси, правди і справедливості, гідності і милосердя. Народна педагогіка – першооснова національної системи виховання, її культурно-історичне підґрунтя.

Для ефективного здійснення національно-патріотичного виховання я використовую такі форми і методи: свята української народної музики та фольклору; конкурс на краще виконання українських народних пісень; дидактичні ігри «Порівняй героїв казок», «Добре чи погано», «Як вчинити» «Склади пазл країни», «Яка квітка зайва (квіти-символи)», « Яке дерево зайве (дерева – символи України)»,«Хто що виготовляє?(народні промисли)», «Склади український віночок», « Підбери для лялі український національний одяг» і тому подібні ; тематичні ранки, присвячені творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, «Небесній сотні»; козацькі розваги; конкурси малюнків; свята народної казки; бесіди; екскурсії до музеїв, міні музеїв, пам’ятників відомим людям своєї місцевості; зустрічі з волонтерами; розігрування різноманітних життєвих ситуацій; заняття-ознайомлення з державною та народною символікою; лялькові вистави про козаків,за мотивами українських народних казок де використовую народну іграшку (ложковий театр, мотанки), вправи-практикуми «Навіщо дітям права?», «Мої обов’язки»; ігри-вправи в яких дітям пропоную розв’язати ситуації морального вибору, розгляд сімейних фотографій, КВК, складання родового дерева; спільні виставки робіт батьків та дітей на патріотичну тематику, за творами Т. Г. Шевченка тощо, до Великодніх свят і т. д. До інноваційних форм які я впроваджую можна віднести: виставки сімейних реліквій, гімнастику почуттів, енергетичні вправи («Тепло рук», «Серце на долоні», «Жива вода»), годинки милосердя, технології П.Петерсена.,особистісний приклад та приклад усього колективу у культі національного одягу (зокрема вишиванок) та інші.

Аналізуючи результати своєї діяльності хочу відмітити, що мої випускники певною мірою володіють таким обсягом знань, умінь, навичок : знають свої права, обов’язки, можуть означити словами ці категорії, пояснити їх відмінність. Перелічують свої елементарні права (на відпочинок, на захист, на розуміння дорослого, на підтримку, на повагу до себе), домагаються їх виконання. Можуть назвати і виконати свої основні обов’язки (самостійно виконувати те, що під силу; не робити шкоди іншому; дотримуватись режиму дня тощо). Розуміють зв’язок слів «право», «правило», «честь». Впізнають та називають державні символи. Користуються етичними еталонами поведінки. Здатні керуватися у своїй поведінці моральними нормами, відчувають межі припустимої поведінки. Усвідомлюють життєву необхідність трудової активності. Орієнтуються в історичній спадщині свого краю.

У чому ж полягають труднощі та проблеми реалізації досвіду? Формування справжнього громадянина це процес складний і всесторонній. Важко говорити, а тим паче працювати над даною проблемою в умовах коли в державі розбігаються думки з приводу державної мови. Коли формування національної свідомості це лише гасла. Але я вважаю, що саме від того на якому рівні буде поставлене національно - патріотичне виховання у дошкільному закладі залежатиме майбутнє нашої держави. І не потрібно оглядатись на когось і звинувачувати когось. Основи , оті перші зернинки які ми , вихователі, посіємо у душах дітей дадуть свої плоди. А якщо посіяти якісне зерно і забезпечити йому якісний догляд, то і врожай буде хороший!