Навіщо і як допомагати дитині впоратися з гнівом

        Дорослі не пропускають нагоди запевнити дитину, що сердитися — це погано. Так? І… помиляються! Ліпше навчіть дитину виражати свої негативні емоції у прийнятний спосіб, без шкоди для самої себе та оточення. Адже не секрет, що затамовані негативні почуття, як-от гнів, злість чи обурення, все одно проявляються — рано чи пізно
Гнів є чи не найсильнішим негативним почуттям в емоційній палітрі людини. Він виникає у відповідь на обставини, що не до вподоби людині, стають на заваді досягненню цілей тощо.
Коли людина злиться, у неї підвищується серцебиття, напружуються м’язи, дихання стає частішим.

Гнів — одна з базальних емоцій, фізіологічний механізм, що запускається у будь-якій ситуації, яка не задовольняє людину. Близькими до гніву емоційними станами, його похідними проявами є злість, сердитість та обурення.

Хоча не варто однозначно стверджувати лише про негативний ефект гніву. Його закладено природою, аби в разі небезпеки людина могла захистити себе. Гнів мобілізує внутрішні сили організму. У складних ситуаціях така потужна емоція підбурює зробити рішучий крок, обстояти свої погляди, подолати труднощі.

Яку стратегію обрати

Початково діти, виражаючи гнів, кричать, б’ються, кидають предмети, обзиваються і навіть плюються. Згодом, дещо подорослішавши, вчаться стримувати емоції. Навіть здатні усміхатися — попри «вулкан», що вирує всередині. А можуть поводитися аж надто бурхливо і непередбачувано (особливо, якщо це вже підлітковий вік).
Яку стратегію поведінки обрати, аби дитина навчилася розуміти свої переживання і цивілізовано виражала свій гнів?

Зауважте!

У певних ситуаціях без допомоги профільних спеціалістів педагогам і батькам не обійтися. Ідеться про дітей з неврологічними діагнозами. Через повільне дозрівання кори півкуль головного мозку в них часто виникають активні неконтрольовані спалахи гніву. Такі діти зазвичай потребують медикаментозної підтримки або додаткових занять, що стимулюватимуть розвиток їхньої нервової системи.

Дослухайтеся до дитини

Коли дитина розлютилася, відреагуйте на її стан, не чекайте, поки вона заспокоїться. Насамперед продемонструйте, що готові вислухати її.

«Максиме, на мою думку, ти сердишся на Сергія, бо він… Це так? Розкажи, будь ласка, що трапилося»

Здебільшого розгнівана дитина легко вступає в розмову, яскраво описує ситуацію і звинувачує в усьому інших. Однак деякі діти схильні приховувати свої переживання. Вони навряд чи одразу зізнаються, чому зляться (часто з остраху, що їх засуджуватимуть). Таких дітей розговорити непросто. Їм ліпше сказати все прямо, навести приклади аналогічних ситуацій зі свого дитинства.

«Маринко, я бачу, що ти дуже засмучена. Напевно, щось трапилося. Я хочу тобі допомоги. Знаєш, коли я була маленькою, то дуже сердилася, якщо…»

Емоції можна виражати в різні способи. Однак дитина не усвідомлює цього. Тому дорослі мають озвучувати її стан, аби вона навчилася розпізнавати свої почуття (злість, сум, радість, здивування, страх). Дитина має знати, що в неї є вибір, як проявити ті чи ті переживання.

Підтримайте дитину

Що передусім роблять дорослі, аби заспокоїти розгнівану дитину? Так, одразу дають їй «корисні» поради і рекомендації.

Що ж робити натомість?

Зрозумійте переживання дитини і підтримайте її, допоможіть позбутися негативних емоцій, заспокоїтися, а відтак конструктивно обговорити ситуацію.
Часто дитині, яка сердиться на когось, насамперед хочеться помститися кривднику. Вона безупинно говорить про це. Або ж надто драматизує, вважає, що життя нікчемне, виходу немає. За таких умов дорослі мають проявити максимальне розуміння і співчуття.

«Відчуваю, ти такий злий, що готовий добряче допекти своєму кривднику».

Або: «Розумію, коли потрапляєш у неприємну ситуацію, та ще й привселюдно, ладен провалитися крізь землю»

Дитина часто не розуміє істинних причин свого гніву, що саме її вразило та спровокувало на злість. Вдалі та своєчасні коментарі дорослих допоможуть їй зорієнтуватися, розкриють логічні зв’язки між переживаннями та їх передумовами. Дитина відчує, що її готові вислухати, підтримати і допомогти. Але розпочинати подібні розмови з дитиною бажано не на піку її роздратування, а після того, як вона заспокоїться.

Обговоріть ситуацію

Чому так важливо якомога швидше допомогти дитині позбутися гніву та злості?
Якщо постійно стримувати гнів, можуть виникати м’язові напруження, затиски та спазми. Відтак погіршується самопочуття дитини, вона стає неуважною, плаксивою та роздратованою.

Як цивілізовано дитина може виразити свій гнів?

Зрозуміло, що стримуватися небажано, тож має відбутися якась реальна дія. Битися, лаятися, кусатися, плюватися — неприпустимо.

Що ж робити?

Запропонуйте дитині проявити свою злість, наприклад, через звук чи рух, як-от:

• крик, вереск
• гарчання
• тупотіння ногами
• биття подушки
• кидання м’яких кубиків об стіну.

Також дитина може намалювати свій гнів, а потім пошматувати малюнок.
Якщо так дитині вдасться насправді позлитися, вона швидко заспокоїться. Відтак дорослі можуть ініціювати відверту розмову з дитиною, спокійно обговорити, що ж так її розгнівило і чому.

Ситуація «Незадоволений відмінник»

Після оголошення результатів контрольної роботи з української мови Максим спересердя жбурнув зошит.
Розглянемо, як учитель може допомогти учневі адекватно впоратися з гнівом:

Застосовувані прийоми		Слова (дії) педагога
озвучуємо стан		«Бачу, ти дуже розізлився…»
поділяємо почуття		«Згоден, неприємно отримувати низькі бали. Інколи так і хочеться взяти цю «мову» і закинути на Місяць»
пропонуємо адекватний спосіб вираження гніву		«Хто ще хоче пожбурити чи й розірвати зошит із диктантом?» Вислуховуємо «хор» дитячих голосів: «Я! Я! Я!» «Нумо всі разом скажемо «Прикро! Прикро!» Учні тупотять і голосно кричать (навіть ті, хто отримав найвищі бали)
обговорюємо ситуацію та надаємо варіанти її розв’язання		«А тепер трохи поговорімо… У комп’ютерні ігри гралися? Знаєте, що більшість ігор мають декілька рівнів складності. Аби пройти кожен із них, треба докласти зусиль, зрозуміти правила та завдання. І якщо ви раптом «застрягли» на якомусь рівні, це ж не означає, що гра є поганою чи програною. Просто ви поки що не все зрозуміли... Так і з навчанням. Це також гра. Багаторівнева. Максиме, ти з прекрасними результатами пройшов попередній рівень, а от бонусна гра в тебе поки що кульгає. Що можна зробити в такому разі? Так, іще раз почитати розділ підручника, звернутися по допомогу до однокласників чи батьків… Або ж підійди до мене після уроків. Разом з’ясуємо, з чим виникли труднощі на цьому рівні»

У кожному класі, у кожній родині варто домовитися про прийнятний спосіб прояву гніву. Окрім зазначених варіантів, можна також намалювати карикатуру свого кривдника або ж обговорити ситуацію і змоделювати різні варіанти її завершення.

Ситуація «Забіяка і тишко»

У родині виховують восьмирічних двійнят — Олеся та Марка. Хлопці дуже різні за вдачею:

• Олесь полюбляє роздивлятися книжки, грати у спокійні ігри, дослухається до порад дорослих, уникає ризику, завжди ділиться іграшками з іншими — навіть тоді, коли йому цього не хочеться
• Марк — навпаки: вподобає галасливі та рухливі ігри, протестує проти найменшого батьківського зауваження, б’ється з хлопцями, якщо йому щось не до вподоби.

Увага дорослих у родині прикута переважно до Марка: за нього хвилюються, його прояви гніву всіх непокоять. А от за Олеся всі спокійні, ним майже не переймаються. Хоча Олесь сердиться анітрохи не менше: він постійно стримує себе.

Допомоги дорослих потребують обоє братів.
Хлопцям незрозумілі причини своєї злості, вони не вміють адекватно проявляти її. Бійка, як і постійне стримування своїх бажань, — способи неефективні.
Якщо Марк знову з кимось поб’ється, дорослим не слід використовувати фрази на кшталт «Ая-я-я-яй, битися недобре…». Варто зрозуміти почуття дитини, чому вона так учинила, — і запропонувати прийнятний спосіб їх вираження:

«Бачу, ти розсердився. Мабуть, хотів сказати: «Не заважай мені гратися (я не хочу з тобою ділитися тощо)»? Наступного разу так і скажи».

Водночас слід припинити заохочувати «зразкову» поведінку Олеся. Якщо він похнюплено віддає іграшку, а потім сумує — слід озвучити його ймовірні почуття:

«Тобі, певно, й самому хочеться погратися з цією іграшкою? Сину, не обов’язково все віддавати. Можна ж сказати: «Я зараз хочу погратися сам. Можливо, дам потім».

Також варто пояснити хлопчикові, що якщо на нього нападають, не потрібно одразу бігти до дорослого по допомогу — слід самому голосно, чітко сказати: «Відійди від мене! Не чіпай!»

Здебільшого за такими сильними емоціями, як гнів та злість, дитина приховує переживання, пов’язані з невпевненістю у собі, бажанням бути лідером, завоювати авторитет серед однолітків тощо. Якщо вчасно виявити її справжні мотиви та потреби, завжди можна знайти адекватні способи їх задоволення. Головне — розважлива позиція дорослого.

За матеріалами Світлани СМИРНОВОЇ,
практичного психолога