МАМО, НЕ ПЛАЧ, Я ПОВЕРНУСЬ ВЕСНОЮ…

( присвячую матерям загиблих героїв)

Мамо, не плач. Я повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач.

Так судилося, ненько,

Що слово бабуню вже не буде твоїм.

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько

Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає

I рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває:

Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину,

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я любив. I любив Україну

Вона, як і ти, була в мене одна.

Оксана Максимишин -Корабель

12 лютого 2014 р.

40 днів небесній сотні…
Молімося за царство небесне наших героїв
Ми Любимо Вас…
Молитва за полеглих героїв
Господи Ісусе Христе, Боже наш! Ти сказав: “Більшої любові ніхто не має, як хто душу свою положить за друзів своїх”, і Сам дав приклад тієї жертвенної любові. Тебе просимо: глянь ласкавим Твоїм оком на велику любов тих, які загинули тут і по всій Україні, що у знаних і незнаних, пам’ятних і забутих могилах сплять – батьків, братів і синів наших, тих, що впали в боях, загинули в тюрмах і на засланні, в снігах Сибіру. Злучи їх невинну кроваву жертву зі Своєю Жертвою на Голгофі. Дай, щоб не даремною була ця їхня жертва, а щоб на сильно кров’ю героїв политій землі виросли квіти братньої любові і зійшло сонце волі і долі народу. А їх, Господи, причисли до грона Своїх вірних слуг і наслідників. Вони гідно пройшли тернистий шлях життя, а своєю геройською смертю дали найвище свідоцтво правдивості і святості Твоєї найбільшої і єдиної заповіді любові. Тож не погорди цією їхньою жертвою, а прийми їх, як прийняв Ти жертву праведного Авеля, і ради неї, а радше ради Свого Превеликого Милосердя і чоловіколюбія, прости їм усі гріхи і провини добровільні і недобровільні та упокій душі їх у мирі і посели в місці Твоєї слави, де спочивають душі великих Твоїх праведників, предків наших, Князів, великого рівноапостольного Володимира, Бориса і Гліба, преподобних Антонія і Теодозія Печерських і всіх святих, щоб вони разом, оглядаючи невимовну красу Твого Лиця та насолоджуючись небесною радістю, славили Тебе по віки вічні.

*****

Ми на Майдані сотню днів стояли,
Боролись за Свободу, Волю, Честь,
І сто ночей спокійно ми не спали
І виганяли банду, що при владі, геть!
Країна у вогні була недаром,
Й недаром Сотня
увійшла до небуття,
Не просто люди дихали тим гаром
Від шин, що врятували їм життя.
Простий народ ішов на БТРи,
Не маючи нічого у руках,
Їх захищали лиш одні фанери,
В беззбройний люд стріляли снайпера.
Ми вистояли всупереч погрозам
І не здалися під тиском важких куль,
Подарували майбуття дитячим долям,
Й диктатор втік, вхопившися за руль.
Він швидко біг до свого друга,
Прибічника його дурних ідей.
І в Україні зменшилась напруга,
Але побачили непроханих гостей.
Російська армія вже насувалась, без питання,
Озброєна, чим можна, до зубів.
Та збільшилося враз переживання –
Чужих зростала кількість вояків.
Російські ЗМІ брехали прямо в вічі
Свому народу, і без каяття
Обман вони вкладали людям в мізки,
Щоб почалася світова війна.
І сіють розбрат вони далі й далі,
І брат на брата з ненавистю йде,
І тиснуть вони чвар педалі,
Й тихенько смерть в наш дім бреде.
Звертаюсь до російського народу:
Опам’ятайтесь, люди, я прошу!
І миру ми дождемося приходу,
Про це я Господа молю.
Єднаймось, людоньки, мирімось,
Бо ми віддавна є брати.
За правду й чесність ми борімось,
Та щастя хай прийде в хати.
Барна Соломія , 15 років, м. Київ

Небесна Сотня.
У нас є герої. Герої-сучасники. Не колишні, майже казкові, а сучасники. Отже, маємо майбутнє, складне, але творче.
Взагалі, не маю схильності до пафосу, але тут не втримаюся – мені соромно, що загинув не я, а вони.
Я уникав такої нагоди – загинути. Так, я возив шини, ліки, носив їх куди треба, брав участь в культурних акціях на Майдані, писав тексти для підтримки духу і поліпшення настрою, але уникав нагоди загинути.
А хтось не уникав.
Ці душі – світле воїнство, котре постало, наче як з порожнечі. Але насправді воно постало з високих могил нашої древньої землі. Шляхетні воїни давнини переродилися в простих наших сусідів та друзів – студентів, фермерів, підприємців.
Ці люди – наша нова аристократія, наша шляхта. Так, вона різна. Часом земельно-груба, часом виховано-тендітна, а часом загибла. Убита скаженими кріпаками та дешевими найманцями.
Лицар від найманця різниться тим, що про нього пишуть поеми, а не плебейські віршики. Про нього мріють шляхетні панянки. За ним плачуть матері.
Тішуся тим, що знайомий з кількома з цих лицарів особисто, і тим, що вони живі та здорові. Плачу за тими, хто поліг за мене, за моє майбутнє, за свіжий весняний вітер, за моє особисте сонечко в небі.
Вони подарували нам все. Віддали все, що мали, і ми не можемо цим знехтувати.
Амінь.

Іван Семесюк

КАТАМ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ :

 Ти , що не любиш мову співочу ,

Ти , що ненaвидиш спів солов”я ,

Ти ,що катуєш , вбиваєш і топчеш

Мою Україну , скажу тобі я :

Волі не вбити , народ не зламати:

Богом освячена наша земля ,

З пісні-сльози , із могили повстати ,

Силу дає Україна моя .

Як ти подивишся батькові в очі ?

Матір пригорнеш , підкинеш маля ?

Як ти обіймеш плечі дівочі

Тими руками , що вбили життя ?

Плями  криваві не змиєш довіку ,

Серце твоє роз”їдає іржа ,

Щастя не буде тому чоловіку ,

В кого чорніша від сажі душа .

З крові невинної зродяться знову

Славні Герої , сини Кобзаря !

Воля зійшла , як зоря світанкова .

Слава Тобі , Україно моя !!!

Слава  УКРАЇНСЬКИМ  Героям !!!

                                                                    Автор невідомий

Мамо…

Не плач, матусю, я ще повернусь,

У снах до тебе я прилину, мамо.

До рук твоїх тихенько притулюсь

І запечу свою криваву рану.

Моя матусю, пам’ятай повік,

Що правда завжди дорога ціною,

Що я помер як справжній чоловік,

Що я не здався, я пішов до бою!

Я знаю, мамо, як тебе болить

Твоя душевна, віковічна рана…

Тоді була всього одна лиш мить…

І тільки постріл від руки тирана.

Прости мене, матусенько, за все,

За горе й сльози, що приніс з собою.

І пам’ятай, ти пам’ятай мене…

Я не пропав, не зникнув! Я з тобою!

                                                                                                          Алекс Пірс

А сотню вже зустріли небеса…

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров’ю перемішана сльоза…

А батько сина ще не відпускав.

Й заплакав Бог, побачивши загін:

Спереду сотник—молодий, вродливий,

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній, сивий-сивий…

І рани їхні вже їм не болять…

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло…

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла.

                                          Людмила Максимлюк, 21.02

Герої не вмирають…

Не бійся, мамо, повернусь ранньою весною,

І в годину під світанок ген там, під рікою,

Там, де ярая пшениця, де лелека клекче,

Прийду я десь під світанок і тебе покличу.

Не бійся, мамко, не бійся, татку, я вернусь додому,

Не бійся, сестро, не бійся, брате, не впаду додолу.

Як жити на світі, коли кат страшний нами править?

Коли ж усі забули, де добре й де погане?..

                                                          Автор невідомий

Пам’яті Романа Горика

 На смерть стояли там Герої,

де був залюднений Майдан,

щити були в них замість зброї…

                                                      І серед них був наш Роман.

                                                      Вони стояли проти ката,

                                                      що всіх за бидло нас приймав…

                                                      О, доле тяжкая! Заплата

                                                             велика впала поміж лав.

                                                      Свистіли кулі підло, нагло,

                                                      і падав юний цвіт в крові,

                                                      лиш шепотіли губи спрагло:

                                                      “Хай вам співають солов’ї !..”

А кат підступний зловтішався

і на народ свинцем плював,

ніхто з Майдану не вступався -

мільйони йшли до спільних лав.

Злетіла ввись Небесна Сотня,

а кат зарився десь в багно…

Скарає меч його Господній

і суд людський усе одно!

Сьогодні похорон Героя -

прийшли до нього тисячі,

тремтить в смерічки ніжна хвоя,

немов хустинка на плечі.

“Гей, плине кача по Тисині…”

Ой, сумно-сумно, небеса,

що гинуть ще Герої й нині,

хоч навкруги весни краса.

В віках лишився Роман Гурик,

бо славний син Галичини

пішов на ті голгофські мури

не за калим, не за чини.

А за майбутнє України -

щоб встав з колін Громадянин,

щоб європейські стали зміни,

щоб був в нас напрямок один.

Тож пам’ятай, плем’я вороже -

Автор: Світлана Пазиченко

Не люди по Майдану – Боги ходять,
Ці хлопці тілом й духом визначні
Слова в них щирі й красномовні –
Вони Вкраїни славнії сини!
Спасибі вам усім звитяжні браття,
Низький уклін від серця до землі,
Ви розпалили не на вулиці багаття,
А в серці кожного жагу до боротьби!
Спасибі вам за кожен день й хвилину,
Яку ви на Майдані провели!
Ви захищали весь народ й країну
Від чорної ядучої чуми.
Спасибі вам, що ви стояли міцно,
Стояли, бо не знали вороття…
Спасибі раненим й загиблим,
Бо не ховали ви від куль свої життя!
Спасибі всім, хто був тут на Майдані
Й хто руки свої досі не зложив
Спасибі й тим, хто думкою за нами
Хто плакав гірко, вірив і молив…
Спасибі серцем і душею,
Я щиро це і палко говорю!
Як крикнуть: «Слава Україні!»
«Навіки слава!» – я завжди скажу!в держави є Герої! Є!

І Ти нас не забудь, о, Боже!

Бо ми – породження Твоє…

                                  Михайло Федак, с. Павлівка, Тисменицького р-ну.

24.02.2014.

                                                                Автор невідомий

ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ

Я слухав виступ сотника на Майдані, де вперше після трьох днів війни не рвалися гранати. Та раптом люди розступились: до сцени під’їхав автобус та швидка з трунами загиблих героїв. На автобусі не було позначок “Ритуальна служба”, “Поховання”. Там був незвичний надпис: “Груз 200″. Цим кодовим словом військові називають загиблих. Хтось написав спеціально, витратив час. «Так, інші надписи на цьому автобусі були б недоречні»,- подумав я, слухаючи молитви священиків. Бо коли молоді, красиві, сильні, мужні чоловіки, які вчора були поруч, сьогодні лежать у труні, це ніяк не може бути “Ритуал”. Це війна.
Коли зі сцени повідомили, що в одного загиблого – четверо дітей, у другого – єдина трирічна донечка залишилася круглою сиротою, бо мати померла ще раніше, а третій – ще взагалі не встиг пожити, йому лише 19 років. І тут 50-тисячний Майдан заплакав так по-дитячому пронизливо, як ніби він теж став цією сиротою, що плаче за втраченими батьками. У них були такі мирні професії – як вони могли з такими “ботанічними” навичками опинитися на лінії вогню? Як, мабуть, посміхався снайпер з цих незграб – ще б пак, йти в атаку з дерев’яними щитами та палицями – це ж так не професійно, хіба так вчинить професійний солдат? Хіба вояк буде рухатися по відкритій вулиці Інститутській? Фахові вбивці Януковича розстріляли їх граючись – стріляли одному в ногу, другому в голову та вбивали тих, хто намагався витягнути пораненого.
Навіщо вони йшли вперед? Навіщо? Адже Їм так багато було чого втрачати! І тут, ,коли майже вся площа, коли сотні галичан навколо мене почали читати “Отче наш”, я, здається, збагнув. Вони пішли на смерть, тому що бути солдатом – це не значить вміти тільки добре стріляти та знатися на тактиці. Бути солдатом – значить не відокремлювати свою особисту гідність від гідності за свою державу. Це значить поважати і любити не тільки те, що є в тобі та на тобі, але й все те, що навколо тебе,– твоя країна, твоя колиска, твоя відповідальність.
Навчитися воювати – нескладно. Проте бути солдатом – це значить мати дух солдата. Солдат без душі – кілер. Солдат з душею – воїн. У війні за незалежність України народилася нова незалежна нація, яка має творити свою незалежну культуру та історію. Ми маємо жити в системі координат, яка зрозуміла для нас. Серед символів, які мають значення та торкаються серця. Якщо це схвалить Майдан, я б віднині та назавжди рішенням Верховної Ради у найближчий сесійний день заснував справжнє українське національне державне свято – День захисника Вітчизни. 18 лютого – в день, коли влада розпочала війну.
Бо нова незалежна нація народилася саме тоді, коли у неї з’явилися свої захисники, що за надвисоку ціну виграли битву на Майдані за нас, за нашу спільну державу, за майбутнє наших дітей. За кожну родину, що втратила близьких, де є поранені та скалічені. За кожну сироту, яка залишилася без батька.

18-го лютого

СЛАВА УКРАЇНІ!!!!!                                                                      Юрій Бутусов

Майдан:героям слава!

Ще вчора ви просто дітьми та онуками були,

А сьогодні в Києві на Майдані героями стали, орли.

Як студенти під Крутами, вперше узяли на себе нерівні бої.

«І звідки завзяття, відвага такі?»—запитують в смутку у вас матері.

Вас вбивали, коли ви мирно спочивали,

У вас стріляли, коли ви пісні співали,

Коли своїм закривавленим друзям допомогу подавали.

Хлопці, герої, вам би ще любити, кохати,

А не в землю сиру так скоро лягати.

Дзвони дзвонять безперестанку, без упину:

З сотнею небесною прощається Україна.

Набат закликає її громадян стояти на захисті Батьківщини.

Марія Гузій, медсестра Тисменицького ПТД.

Небесній сотні присвячується

Господь вас вибрав з-поміж нас усіх,

Бо ви найбільш були цього достойні,

Щоби полинули в Його Небесний світ

Й спочили вічно у його долоні.

Свою ви місію вже на землі сповнили,

Хоч цвіт життя ще тільки забринів.

Ви рідний край так сильно полюбили,

Як сам Господь любити повелів.

І як до нього час важкий прилинув.

Як українське ворог потоптав.

З вас кожен без вагання дім покинув

Й без зброї рідний край собою прикривав.

Гаряче серце—проти «бетеерів»,

Відважний погляд—проти снайперів,

Незламна стійкість у безстрашнім леті

Й палка молитва, без лукавих слів.

Цілу Вкраїну затуляли ви собою,

Самі беззахисні на площі у вогні.

Ридало небо, рвалося надвоє,

Бо ще не бачило подібної борні.

Так дорого за волю заплатили,

Такий тернистий до свободи шлях,

Небесну сотню зорі освітили,

Щоби безсмертною лишилась у віках.

Надія Дідух, учитель Радчанської ЗОШ

Героям Небесної сотні

Мамо, чи це вже весна, що квітами

 встелена площа?

Мамо, чом пташка сумна?

А ще вчора співала в віконце.

Синку, це ще не весна.

А квітами землю встелили,

Бо в рай відлітає душа, а тіло—

В холодну могилу.

Мамо, а може, це сон, і, може,

Зі сну я прокинусь?

Як сонечко за горизонт,

У твої обійми полину?

Так, моя пташко, ти спиш,

Та більше уже не проснешся.

Спогадом в небо злетиш,

Янголом в сон мій вернешся.

Мамочко, мамо, не плач,

Витри сльозу, посміхнися,

За серце в скорботі—пробач,

Пробач, що не міг я скориться.

Як же я можу, мій сину,

Гнів в своїм серці носити?

Ти ж моя мила дитина,

Як же без тебе нам жити?

Матусю, поглянь в синє небо—

Це ж очі мої, як у тебе.

Вдивися у жовте колосся—

Це моє, як у батька волосся.

Не плачте за мною у хаті.

Я землю відстояв свою.

Не вмер я, все бачу! Не варті

У сотні небесній стою!

                                                                                  Любов Гриник, м. Тисмениця.

Героям Небесної сотні

Україна в крові потопає,

І гине наш мирний народ.

Їх душі на небо злітають,

А там їх стрічає Господь.

За що ж ви у муках вмирали

На голій холодній землі,

Коли ж можновладці втікали,

Коли заховались в тіні?

О, діти своєї країни,

Ви добрі і мужні сини.

Я дуже люблю вас, та нині

Ви в храмі Господнім. Пісні

Вам ангели нині співають,

Вас рани уже не болять,

Вас всі на землі прославляють,

Вам хвали у небо летять.

Герої такі не вмирають,

Вони будуть вічно живі.

Героїв завжди пам’ятають

На небі й на рідній землі!

                                                 Любов Гриник, м. Тисмениця

До сліз. Вірш тата вбитого героя Небесної Сотні

Цей вірш написав батько Євгена Котляра,

 застреленого на Інститутській снайперами. Харківчанину Євгену було лише 33 роки.

Сыну

Моя кровинка, я горжусь тобой.
В тылу не ждал огонь заградотряда
Ты мог уйти. Ты принял этот бой,
Хотя свистели роем пули рядом.

Когда на землю падали друзья
– С фанерками нельзя в такую драку! –
Казалось – даже выстоять нельзя,
Вы поднялись и Вы пошли в атаку.

Я б так не смог. Немногие б смогли.
Склоняюсь к дорогому изголовью.
Вы гордость, совесть, честь своей земли,
И землю эту Вы полили кровью.

Прости, я снова плачу, мой герой.
Ты принял не спонтанное решенье.
Как ты мне нужен здесь, сейчас, живой.
Я ненавижу жертвоприношенье.

Герої не вмирають!